Ліліпутія здавалася надзвичайно мирною країною, та незабаром Гуллівер дізнався, що насправді це не так. Якось один з міністрів таємно відвідав гостя.
– У нас біда, – сказав він. – У Ліліпутії є дві громади. Вони запеклі вороги, бо ж обидві хочуть прийти до влади. Трамексани носять високі підбори, а сламексани – низькі.
– Імператорові зараз більше до вподоби низькі підбори, тому сламексани могутніші. Та якщо його вподобання зміняться, нам не уникнути війни!
– Який жах! – вигукнув Гуллівер.
– Та це ще не все, – скрушно похитав головою міністр. – Ми воюємо з сусіднім островом, що називається Блефеску. Тож незабаром на нас ще й острів’яни нападуть!
– А навіщо їм на вас нападати? – запитав моряк. – Що ви не поділили?
– Це все через яйця, – пояснив міністр. – Варені яйця й пораненого пальця.
Гуллівер був спантеличений.
– Через якісь там яйця? – здивувався він. – Але чому?
Міністр почервонів.
– Розумієте, багато років тому всі розбивали яйця з тупого боку. Але принц порізав собі пальця, коли розбивав яйце.
Батько-імператор одразу видав постанову, згідно з якою ніхто під страхом смерті не мав права розбивати яйця з тупого боку. Яйця завжди слід було розбивати з гострого боку.
– Багато хто відмовився виконувати цю постанову. Люди навіть ладні були померти через це, і деяких таки страчували. Але решта непокірних подалася до Блефеску, оскільки тамтешні жителі й досі їдять яйця з тупого боку.
– Відтоді наші країни не припиняють воювати. Ми вже втратили сорок кораблів, тисячі наших солдатів загинули. А тепер блефескуанці створили величезну корабельну флотилію й збираються захопити Ліліпутію.
– Ти повинен нам допомогти, – сказав міністр. – Благаю!
Гуллівер уважно вислухав сумну історію.
– Зроблю все, що зможу, щоб урятувати імператора та Ліліпутію, – пообіцяв він.
Гуллівер спробував відшукати острів Блефеску за допомогою підзорної труби. Виявилося, що здалеку його добре видно. Флот острів’ян готувався вирушити на ворога. Моряк нарахував понад п’ятдесят військових кораблів. Але що він сам-один вдіє проти них?
Аж тут йому в голову шибнула думка…
– Мені потрібні мотузки та залізні прутики, – повідомив гість імператорові.
Гуллівер зв’язав по кілька мотузок разом, щоб були міцнішими, а потім поробив із залізних прутиків гачки.
– А тепер перейдімо до наступної частини мого плану, – прошепотів Лемюель і попрямував до моря. Він зайшов у воду й проплив майже до самого Блефеску.
Коли велетень підвівся з води, крихітні моряки страшенно перелякалися. Багато хто навіть кинувся за борт навтьоки.
Гуллівер причепив гачки до кожного корабля, а мотузки зібрав докупи. Потім він потягнув увесь флот до Ліліпутії.
