Страшна таємниця

Залізнична компанія справді нагородила дітей. З цього приводу відбулася урочиста церемонія. Станцію прикрасили кольоровими прапорцями, грав духовий оркестр, і всіх пригощали пирогами.

На свято прийшли всі пасажири з урятованого потяга, а ще там були директор залізниці, машиніст потяга, пан Перкс і, звісно ж, старенький пан, якому діти щоранку махали руками.

Директор залізниці виголосив промову, в якій похвалив Пітера, Боббі та Філіс за мужність, від чого ті геть зашарілися, а ще кожному подарував по золотому годиннику.

Коли свято добігло кінця, до дітей підійшов їхній знайомий джентльмен і потиснув кожному руку.

– Прошу, ходімо до нас на чай, – запросила старенького Філіс.

Додому діти пішли разом із гостем. Боббі несла журнали, яких для неї назбирав пан Перкс. Він загорнув їх у стару газету.

Удома Філіс, Пітер і мати мило гомоніли з гостем.

А Боббі тим часом побігла до своєї кімнати, щоб розібратися з журналами. Дівчинка розгорнула стару газету і мимохідь поглянула на надруковане там повідомлення. Аж раптом вона мов заклякла. Ноги їй зробилися наче лід, а обличчя розпашілося. Коли Боббі прочитала все до кінця, з її грудей вирвалося довге уривчасте зітхання.

– Тепер я все знаю, – скрушно промовила вона. У повідомленні йшлося про суд над шпигуном, а біля тексту була фотографія засудженого. її батька. Під світлиною чорнів напис: «ВИНЕН». А далі: «ЗАСУДЖЕНИЙ ДО П’ЯТИ РОКІВ УВ’ЯЗНЕННЯ».

Боббі зібгала зловісну газету.

– Ох татку, – прошепотіла вона. – Ти не міг такого вчинити.

Дівчинка лишилася в кімнаті. Збігло трохи часу. Джентльмен давно пішов, а надворі посутеніло. Вечеря вже стояла на столі, але Боббі не поспішала до столу. Мати пішла її шукати.

– Що з тобою? – запитала вона, побачивши, що дочка засмучена.

Та простягнула їй газету.

– Розкажи мені про все, – попрохала дівчинка.

Мати розповіла дочці, що батька заарештували за підозрою в шпигунстві. На його робочому столі знайшли папери, які свідчили, що він продав державну таємницю ворогам.

– Хіба не зрозуміло, що батько ніколи не вчинив би так? – здивувалася Боббі.

– Батько ніколи цілковито не довіряв одному чоловікові, з яким працював у конторі, – відповіла мати. – Гадаю, той і підклав зловісні папери.

– А чому ти про це не розповіла татовим адвокатам? – вжахнулася дочка.

– Гадаєш, я не зробила всього, що було в моїх силах? – відказала мати. – Ми просто маємо перетерпіти наше горе і чекати, коли батько повернеться.

– Чому ти нам нічого не розповіла?

– Не хотіла засмучувати.

– Тепер ти хочеш розповісти про все решті?

– Ні, – відповіла Боббі.

Боббі трохи подумала й мовила:

– Бо… Це їх тільки засмутить.

– Атож, – погодилася мати. – А тепер, коли ти про все дізналася, треба допомагати одна одній триматися.

Мати й дочка спустилися вечеряти разом, і хоча очі Боббі почервоніли від сліз, Пітер та Філіс ні про що не здогадалися.