Уже з тиждень містечковий листоноша чи не щодня зупинявся перед будинком пана Носика і витягав з пузатої торби білі й блакитні конверти. Численні друзі старенького детектива і його пса Куби, які вже встигли придбати «Портрети незвичайних псів», поспішали надіслати їм привітання і побажання.
Пан Амвросій так звик до цих виявів симпатії, що, коли в середу побачив листоношу перед хвірткою, не мав ані найменших сумнівів, із чим той прийшов.
– Знову чиїсь привітання, – гукнув до Куби. – Йду їх забрати.
Він подріботів до хвіртки, взяв із рук листоноші конверт, повернувся з ним до пса і, за давньою звичкою, старанно оглянув, перш ніж розпечатати.
– Чомусь мені здається, що цього разу ми не знайдемо тут привітань, – сказав, крутячи листа в руках.
– Чому ти так думаєш? – здивувався пес.
Пан Амвросій показав йому конверт.
– Уважно придивися, тоді зрозумієш.
Пес глянув на конверт, понюхав його і скорчив безпорадну міну.
– Не бачу нічого цікавого. Чую лише, що пахне милом «Сім квіток», але як це пов’язано з його вмістом?
– Справді, – визнав Амвросій, – із запаху «Семи квіток» годі судити про зміст листа, але запах – це ще не все. Ти проґавив найважливіше.
– Що саме? – запитав ображено пес.
– Зверни увагу на адресу
Куба витягнув шию і голосно прочитав по складах:
– «Дедективу Амврозію Носику…»
– Ну і?
Пес почухався за лівим вухом.
– Гммм… Це звучить занадто офіційно як на лист із привітаннями. Ти маєш рацію.
– Занадто офіційно і занадто неправильно, – зауважив Амвросій. – Жоден із наших друзів не припустився б таких помилок, адресуючи лист.
– Помилок? – знітився пес, який вважав орфографію однією з найбільш незрозумілих людських вигадок і абсолютно не міг збагнути, чому «розстелити» пишеться через «е», а «застилати» – через «и».
Амвросій кивнув.
– Саме так, мій любий! Жоден із тих, хто близько знає детектива Амвросія Носика, не напише «дедектив» і «Амврозій». А саме таку чудасію ми бачимо на конверті. Тому мене цей лист дуже заінтригував.
Куба облизався, наче почув нюхом ласий шматочок, і попросив:
– То розкрий його нарешті! На що ми чекаємо?
– Я саме й збирався це зробити, – відповів Амвросій і обережно розкрив конверт.
Аркуш, який він витягнув з конверта, був висмикнутий зі шкільного зошита. Автор листа не особливо дбав про його вигляд. Потріпані поля і чимала пляма, яка виднілася внизу, справляли неприємне враження. До того ж його посилювали криві, незграбні літери, а також численні закреслення в тексті. Здавалось, авторові було абсолютно байдуже, що про нього подумає адресат.
Пан Носик пробіг очима аркуш і тихо присвиснув собі під носа.
– Щось цікаве? – не витримав Куба.
– Ще й яке! Ось послухай!
Пес переступив з лапи на лапу, задер голову, а Амвросій почав голосно читати:
Пане Носику. Маємо до Вас важливу новину справу. Якщо хочите довідатися, яка це новина справа, прийдіть у четвер ввечорі о десятій годині в Бирезовий гай. Але сам.
Якщо прийдете з кимось, то нічого не довідаєтесь. І нікому не кажіть про цю зустріч. Ми можимо запізнитися. Чикайте нас пів-години.
Ми Обидва
13.V
Поки детектив читав листа, пес змінювався на очах. Спершу він був сама цікавість, тоді – неспокій, а наприкінці – страх. Сильний страх. Коли Амвросій відірвав погляд від аркуша, пес сидів як паралізований.
– Ну, і що скажеш? – озвався детектив.
– Це… це якась каверза, – видушив із себе Куба. – Вони щось затівають. Ти ж не підеш туди?
– Уяви собі, що я маю величезне бажання піти, – відповів Амвросій.
Безтурботність, з якою він промовив ці слова, обурила пса.
– Як ти можеш таке казати! – вигукував. – Ти що, не відчуваєш небезпеки? Невже ти думаєш, що «Вони Обидва» заманюють тебе в те відлюдне місце, щоб послухати з тобою соловейків? Чи помилуватися місяцем?
– О ні, я не підозрюю їх у таких романтичних зацікавленнях, – продовжував Амвросій безтурботним тоном. – Але й не надто боюся.
Пес заледве зі шкіри не вискочив.
– Ви тільки подивіться на нього! Не боїться він! Хоробрий детектив Носик розправляється з двома небезпечними злочинцями, – зіронізував Куба. – Ти справді цінуєш славу більше, ніж власне життя?
– Я ціную і те, й інше, – прозвучала спокійна відповідь. – А не боюся тому, що автор листа не видається мені надто кмітливим.
– Ти здогадуєшся, хто це? – зацікавився Куба.
– Та звідки! Але важко назвати кмітливим когось, хто в короткому листі припустився восьми кричущих орфографічних помилок. Не рахуючи двох на конверті. З таким супротивником я дам собі раду. Тому й піду на цю зустріч.
Пес раптово притих. Уся його задерикуватість куди й поділася. Він зрозумів, що криком нічого не доб’ється. Тож глянув на Носика благально і попросив:
– Не роби цього, Амвросію! А якщо вже конче хочеш піти, візьми мене з собою. Я тебе оберігатиму.
Амвросій на мить завагався, а тоді заперечливо хитнув головою.
– Ні. Якщо я піду, то таки сам. Люблю чесну гру. – І побачивши стурбованість друга, додав невимушено: – Давай, старий! Хвіст трубою! Побачиш, що завтра ти сміятимешся зі своїх страхів.
– Хотів би я… – тихо мовив пес. – Я би дуже хотів посміятися завтра!..