Наш тато дуже кумедний. Коли він приходить з контори додому, ми – Юнас, я і Лотта – виходимо зустріти його в передпокій. Тоді тато сміється й вигукує:
– Ого скільки в мене дітей!
Одного разу ми заховалися в передпокої за пальтами й затамували віддих. Аж тут тато запитав у мами:
– Чого це в хаті так тихо? Невже діти захворіли?
Тоді ми вилізли з-під пальт і засміялися, а тато сказав:
– Більше так не робіть! Коли я приходжу додому, зустрічайте мене стуком-грюком, щоб я не дуже хвилювався.
Але здебільшого йому не випадає хвилюватися.
Якось на вулиці якраз перед нашим будинком зіткнулися дві вантажівки й пролунав такий жахливий скрегіт, що Лотта прокинулася, хоча не минуло й хвилини, як вона заснула. Та ще й спитала:
– А що Юнас укоїв тепер?
Бо ж вона гадає, що на цілому світі стук-грюк учиняє тільки Юнас.
Лотта – гарненька, мов квіточка, і має повненькі ніжки. Ми з Юнасом завжди її цілуємо й пригортаємо, дарма що вона того й не хоче. О, вона багато чого не хоче, наша Лотта. Не хоче пити ліків, хоча, коли хворіє, їй треба їх пити. Минулого тижня, тоді як Лотта кашляла, мама хотіла їй дати мікстуру від кашлю. Однак Лотта міцно стисла губи й похитала головою.
– Ти дурненька, Лотто, – сказав Юнас.
– Я не дурненька, – заперечила Лотта.
– Але якщо ти не хочеш пити ліків від кашлю, то ти таки дурна, – наполягав Юнас. – От коли мені треба пити ліки, я просто збираюся духом і п’ю.
Тоді Лотта відпекла:
– Коли мені треба пити ліки, то я збираюся духом і не п’ю їх.
Потім вона знов стисла губи й захитала туди-сюди головою.
Мама погладила її й мовила:
– Ну, тоді тобі, голубонько, доведеться, мабуть, лежати в ліжку й кашляти!
– Атож, і навіть не заплющувати очей, – дуже задоволено проказала Лотта.
Вечорами Лотта не хоче лягати спати, та, власне, я теж не хочу. Мені здається, мама дуже дивна, бо ввечері загадує нам іти спати тоді, як ми зовсім того не хочемо, а вранці, коли ми спимо, вона підіймає нас із ліжок.
Мабуть, краще б Лотта все-таки випила ліки, бо наступного дня вона кашляла й шмаркала ще дужче, тож мама заборонила їй виходити надвір. А от мене послала до крамниці швацького причандалля, і коли я стояла там, чекаючи своєї черги, то у двері забігла зашмаркана Лотта.
– Іди додому, – мовила я.
– А от і не піду, – відповіла Лотта. – Я теж хочу ходити в крамницю швацького причандалля.
Вона безперестанку шмаркала, і врешті-решт якась тітка в крамниці спитала її:
– У тебе немає носової хустинки?
– Є, але я не позичаю її тим, кого не знаю, – відповіла Лотта.
* * *
Розкажу про Лотту ще й таке. Одного разу мама повела нас – Юнаса, мене й Лотту – до зубного лікаря. Вона помітила в Лоттиному зубі дірочку, тож зубний лікар мав її залатати.
– Якщо ти в зубного лікаря не викинеш ніякого коника, то отримаєш двадцять п’ять ере[1], – пообіцяла мама Лотті.
Поки ми були в кабінеті зубного лікаря, мама сиділа в приймальні. Спершу він оглянув мої зуби, але в мене ніяких дірок не було, і я вийшла до мами в приймальню. Ми сиділи там дуже-дуже довго, чекаючи Юнаса й Лотту, аж поки мама сказала:
– Ти ба, Лотта не кричить!
Трохи згодом двері відчинилися і вийшла Лотта.
– Яка ти молодчинка, – сказала мама.
– Аг-га, – згодилася Лотта.
– Що робив зубний лікар? – спитала мама.
– Він вирвав зуба, – відповіла Лотта.
– І ти не кричала! Ну й мол од чинка! – захоплювалася мама.
– Атож, я не кричала, – підтвердила Лотта.
– О, ти й справді чемна дівчинка, – вела далі мама. – Ось тобі двадцять п’ять ере.
Лотта взяла двадцять п’ять ере й, страшенно задоволена, поклала їх у кишеню.
– Можна глянути, чи не йде кров? – спитала я.
Лотта роззявила рота, але я не помітила, щоб у неї поменшало зубів.
– Та ж він не вирвав жодного зуба! – вигукнула я.
– Вирвав… Юнасу, – мовила Лотта.
Аж тут вийшов Юнас, а з ним і зубний лікар, що тицьнув пальцем на Лотту й мовив:
– А цю маленьку панянку я полікувати не зміг, оскільки вона не захотіла роззявити рота.
– Ця дитина нас усюди вводить у сором, – заявив Юнас дорогою додому.
– Той лікар мені чужий, – пояснила Лотта. – Я не можу роззявляти рота перед людьми, яких не знаю.
Тато каже, що Лотта вперта, як стара коза.
[1] Ере – шведська дрібна монета. (Прим. перекладача).