Мабуть, найцікавіше, що є в бабусі й дідуся, то це хатка для розваг, в якій мама й тітка Кайса бавилися, коли були дітьми. Та хатка – червона, міститься вона в кутку саду, і туди веде вузенька стежечка; а перед хаткою зеленіє моріжок, де ростуть стокротки. У хатці стоять маленькі білі меблі: стіл, стільці та сервант, а в тому серванті стоїть іграшковий сервіз, маленька сковорідка для випікання млинців, іграшкова праска та графинчик зі склянками на сік. У хатці для розваг живуть ляльки, що належали мамі й тітці Кайсі. А ще там є ослінчик, на якому любила сидіти бабуся, коли вона була малою. Уявіть собі, які старезні можуть бути ослінчики!
Якось, перебуваючи на хуторі в бабусі й дідуся, ми заходилися бавитися в хатці для розваг. Юнас був татом, я – мамою, а Лотта – нашою хатньою робітницею, яку звали Майкен.
– Зараз тато піде надвір гуляти з Манюнею, – відразу ж зголосився Юнас, узяв іграшкового візочка, де лежало лялькове немовля тітки Кайси, і покотив його в сад.
– А я тим часом помию на кухні, – озвалася Лотта.
– Ні, спершу ми приготуємо сир, – сказала я, адже вирішувати все-таки мала я, оскільки була за маму.
– Нічого не вийде, поки я не помию підлоги, – заявила Лотта.
І тоді ми з Юнасом сказали, що не будемо з Лоттою бавитися, якщо вона не слухається нас. І ми приготували сир. Для його приготування беруть смородину й малину, кладуть ягоди в носову хустинку, а потім вичавлюють із них сік; із вичавок, що лишають у носовій хустинці, виліплюють кругленькі головки сиру, які виходять страшенно кислі.
– А тепер уже можна помити в кухні? – спитала Лотта.
Схопивши в руки відро, вона гайнула в бабусину кухню по воду і майже всю ту воду вилила на підлогу в хатці для розваг, а потім заходилася шарувати її щіткою, на яку хлюпнула рідкого мила. Сама Лотта стала мокра хоч викручуй.
– Ти плаваєш чи що? – спитав Юнас, повернувшись з Манюнею знадвору.
– Я мию кухню, – відповіла Лотта. – Адже мити кухню – найцікавіша у світі робота.
Проте нам із Юнасом довелося витирати воду. Бо Лотта не захотіла. Вона лише стояла поруч і дивилася.
От Майкен, та, що справдешня, так та має звичку підстрибувати й заразом танцювати, а буває, підстрибує й співає: «Тра-ля-ля, тра-лю-лю, як же я тебе люблю».
Лотта вчинила достеменно так, як і Майкен – стала підстрибувати й співати: «Тра-ля-ля, тра-лю-лю, як же я вас покроплю». Проспівавши «покроплю», вона схопила збивачку, що висіла на стіні в хатці для розваг, умочила її у відро й покропила нас із Юнасом та ще й зареготала на повен голос. Тоді ми розсердилися й сказали: якщо в неї немає в голові клепки, то нехай сама витирає воду. Проте Лотта й далі підстрибувала й співала: «Як же я вас покроплю». Від рідкого мила на підлозі було страшенно слизько, і коли Лотта шалено розстрибалася, то беркицьнулася додолу й ударилася головою об сервант. Сердешна Лотта! А потім закричала:
– Як погано бути Майкен!
Тоді Лотта вийшла надвір, щоб більше не бавитися, а знайти кота, і ми з Юнасом гралися самі: нарвали шпинату з листя бузку і їли сир та шпинат, щоправда, тільки вдаючи, ніби їмо.
Раптом ми почули Лоттин крик і коли визирнули надвір, то побачили, що вона тягне кота за хвоста, а кіт несамовито виривається.
Тоді Лотта забігла до нас у хатку для розваг і закричала:
– Я тільки тримала його за лопуцьок[1], а він мене подряпав!
Мами та бабусі не було вдома, тож ми кинулися шукати Майкен, щоб узяти для Лотти пластир. Майкен у кухні не було. Та лишенько – Лотта забулася закрутити кран, коли набирала у відро води! Можу сказати, що на кухонній підлозі води було в десять разів більше, ніж у хатці для розваг, коли Лотта мила підлогу. Юнас перебрьохав через калюжу й закрутив кран, аж тут нагодилася Майкен. Вона сплеснула руками й скрикнула:
– Що ти, Юнасе, робиш?
– Він плаває, – відповіла Лотта й гучно засміялася.
Проте Майкен хотіла знати, хто лишив кран відкручений, і тоді Лотта зізналась:
– Я.
– Навіщо ти це зробила? – допитувалася Майкен.
– Бо в мене нещадний день, – відповіла Лотта.
Лотта каже «нещадний» день, маючи на думці нещасний день, коли в неї нічого не клеїться. Як на мене, то в Лотти майже завжди нещадний день.
Та Майкен усе-таки витерла підлогу, приліпила Лотті пластир, подала нам на кухонний стіл шоколаду та булочок і затанцювала для нас, підстрибуючи й виспівуючи: «Тра-ля-ля, тра-лю-лю, як же я тебе люблю!»
Лотта вмолола п’ять булочок, Юнас – чотири, а я – три.
– Який гарний нещадний день, – на завершення сказала Лотта. А тоді обняла Майкен так міцно, як тільки могла, і проспівала: – Тра-ля-ля, тра-тата, дай мені свої вуста!
Та й цьомнула Майкен у вуста, після чого та сказала, що Лотта – славна дитина.
[1] Лопуцьок (розм.) – молода, соковита стеблина деяких рослин, зазвичай їстівна. Тут Лотта вигадує собі виправдання. (Прим. редактора).