Чи треба карати? На жаль, так. Бо діти стають членами суспільства, яке щораз більше перетворюється на складний механізм, що функціонує згідно зі щораз суворішими законами й правилами. Якщо ж ідеться про виховання дітей, то слід зробити такі висновки: покарання конче потрібні, але вони мусять бути логічно пов’язані з учинками дитини. Коли дитина легковажно залишає велосипед на тротуарі, то повинна на деякий час відмовитися від нього. Коли завдала болю шкільному товаришеві, то мусить попросити пробачення й зробити для нього щось добре.
Стусани, ляпаси чи биття – це погане покарання.
Деякі батьки вважають, що на погану поведінку дітей слід реагувати так само, дотримуючись правила: «Якщо ти не реагуєш на мій крик, я не реагуватиму на твій, щоб ти знав, як почуваюся». Однак це помилка, яка може призвести до трагічних наслідків. Вдаючись до таких дій, батьки лише підтверджують поведінку своєї дитини, бо стають для неї прикладом. Поза тим, опускаючись до рівня її поганої поведінки, втрачають авторитет. Так само поганим покаранням є намагання ізолювати дитину від поганих впливів. Я переконана, що причина надзвичайно поширеного нині невміння залагоджувати конфлікти, наслідком чого часто стають розлучення, полягає в самоізолюванні щодо осіб, поведінка яких нам видавалася дуже надокучливою. Тому той, хто заважав, мусив піти геть!
Однак лише зауваження й покарання не сприяють розвиткові дитини. Вони тільки повчають, що зазвичай доводить її до люті. Ці засоби впливають на поведінку саме тому, що викликають страх перед наступним покаранням. Але коли дитина зі страху робить те, чого хочемо ми, то не чинить цього охоче. Запам’ятаймо, що плоди приносить лише те, що людина робить охоче.
Дитину треба невпинно хвалити за те, що вона вже вміє і як поводиться. Такі дії набагато змістовніші й ефективніші, ніж постійні зауваження, оскільки послідовне підтвердження правильності вчинків дитини зміцнює її свідомість.
