Маттіас переступив через поріг, та так і застиг на місці від подиву. У житті не бачив він одразу стільки всякої їжі. Стіл аж ломився під вагою мисок, тарілок, горщиків, глечиків. І чого тільки в них не було! І смажене, і варене, і солоне, і копчене, і сир, і сметана, і вершки, і паштет, і ціла гора Бергенських бубликів, і вино, і пиво, і мед!..
Маттіас їв безперестанку, пив без відпочинку, і все одно тарілка перед ним увесь час була наче незаймана, а склянка ані на мить не залишалася порожньою.
Сам господар їв мало, розмовляв і того менше та все на двері поглядав.
Раптом зовні зашуміли, заплескали сильні крила, і почулося хрипле каркання.
Двері з шумом розчинилися, і до землянки увійшли троє статних, плечистих парубків – один від одного вищий.
– Ось вони, мої сини! – сказав старий з гордістю.
Маттіас зніяковів, коли він побачив цих здоровенних хлопців. Він поспішив встати з-за столу. Але брати знову посадили його і почали навперебій пригощати.
Кожен з трьох братів їв і пив за трьох, а на столі нічого не зменшувалося, немов ніхто і не торкався їжі.
Вино брати запивали пивом, пиво – медом, але ніхто з них не п’янів, а до глечиків чиясь дбайлива рука весь час підливала питво.
До кінця вечері брати зовсім заприятелювали з Маттіасом. І, коли вони встали нарешті з-за столу, старший сказав Маттіасу:
– Ну, друже, лягай відпочивати. Завтра на світанку ми вийдемо на лови і тебе візьмемо з собою. Не можна ж тобі повертатися додому з порожніми руками!
Наступного ранку, на світанку, вони вийшли в море.
Тільки-но човен відчалив від берега, як здійнялася страшенна буря.
Старший брат тримав кермо, середній тримав вітрило, а молодший сидів на носі.
Маттіасу дали великий черпак, щоб він черпав воду. Добряче ж довелося йому попрацювати! Черпак так і миготів у нього в руках. І якби Маттіас не був увесь мокрий від води, він давно б промок від поту.
Човен мчав під усіма вітрилами, і брати навіть не приспустили їх, а коли води в човні набиралося дуже багато, брати ставили його так, щоб він нахилявся на бік і вода водоспадом стікала з корми.
Нарешті буря вщухла – так само раптово, як і почалася. Брати дістали свої рибальські снасті і закинули їх у море. І Маттіас закинув свої сіті.
Риби в цих місцях водилося стільки, що брати кожного разу витягували повні сіті, і тільки сітка Маттіаса як була, так і залишилася порожньою.
– Що ж це в тебе, друже, справа не йде? – сказав старший брат і перезирнувся з молодшими. – Адже риби навколо достатньо.
– Риби багато, тільки от не щастить, – відповів Маттіас.
– Може, у тебе сітка дірява? – сказав середній брат.
А молодший додав:
– Візьми-но оцю! Вона в нас запасна.
Маттіас закинув нову сітку, і не встигла вона зануритися в море, як її вже треба було витягувати. За все своє життя він не виловив стільки риби, скільки виловив тепер за один раз.
Коли човен був повний риби до країв, брати знову поставили вітрила і повернули човен до берегів свого дивного острова.
Подув попутний вітер, і човен летів по хвилях так само легко й швидко, як і тоді, коли він ішов порожній.
Повернувшись на берег, брати разом із Маттіасом почистили рибу і розвісили на вішаки – сушитися та в’ялитися.
А на другий день знову вийшли в море… І куди б вони не пливли, вітер завжди був для них попутний, а риба немов чекала на них.
Цілий тиждень прожив Маттіас на Ут-Рьості і нарешті почав збиратися додому.
Господарі не утримували його.
Вони віддали йому всю рибу, яку наловили того дня, а ще подарували йому на прощання новий восьмивесельний човен і на додачу до нього мішок борошна, цілу штуку тонкої парусини, діжку сала і ще багато всякого добра.
Маттіас не знав, як і дякувати старому та його синам.
– Довіку не забуду вас і вашу благословенну землю, – говорив він, вклоняючись.
– А якщо не забудеш, то ласкаво просимо до нас знову навесні, – сказав старий. – Поїдеш з нами рибу продавати. До твого приїзду вона якраз висохне.
– Та як же мені вас удруге знайти? Адже цього разу мене буря до вас закинула.
– А ти йди за вороном, коли він прямо у відкрите море летить, от і знайдеш нас, – сказав старий. – Ну, попутного тобі вітру! Прощавай!
І не встиг Маттіас відчалити від берега, як Ут-Рьост зник у тумані. Скрізь, куди не подивишся, без кінця і краю простягалося море.
Попутний вітер підхопив човен Маттіаса і поніс до рідних берегів.
