Відтоді стало ще гірше. Людвіг просто танув на очах, дедалі більше нагадуючи тінь себе колишнього. Він втратив апетит і майже не спав. Тож якось уночі Нордвігові увірвався терпець. Він чітко зрозумів, як саме має вчинити. Білченя непомітно вислизнуло з ліжка та обережно вибралося через потаємний лаз.
Нічний ліс напружено мовчав. Лише спалахи північного сяйва тихо падали долі й розбивалися об тремтливі тіні ялин і сосен. Норду було лячно. Проте він однаково біг уперед, намагаючись не обертатися й не думати про те, що станеться, коли він натрапить на куницю або росомаху. Цілком мирні сусіди вдень, вони щоночі перетворювалися на хижаків, які виходили на полювання у світі, де перемагає сильніший і кожен сам за себе. Нордвіг постійно думав про брата. Людвіг потребував допомоги, й ніхто, окрім Норда, не здатен був цьому зарадити.
Нарешті попереду замиготів тьмяний вогник і потягло димом. Нордвіг зітхнув і сповільнив біг. Він подолав значний шлях, але попереду на нього чекала найстрашніша частина місії. Розкинувши лапи, білченя перелетіло на гілку найближчої до хатини сосни, зісковзнуло вниз і сховалося за стовбуром.
Чоловік сидів на ґанку й палив люльку. Він беззвучно втягував у себе дим, а згодом випускав його крізь ніздрі. Клуби диму повільно слалися вниз, плутаючись у його густій кучерявій бороді. Приблизно такий вигляд мав вогнедишний дракон, що приходив до маленького Норда в нічних кошмарах після того, як тато читав їм перед сном казки про відважних лицарів. Альбатроса поблизу не було. Можливо, він уже спав.
Набравшись сміливості, Нордвіг обережно вийшов зі свого укриття.
– Привіт, малий, – голос, що промовляв ці слова, не здався йому ані злим, ані страшним. – Ти заблукав?
– Ні, – відповів Нордвіг. – Я прийшов до вас. Він зрозумів кожне слово, яке сказав йому велет.
– Ви розмовляєте мовою тварин? – запитало білченя.
– Багато років моїм найкращим другом був птах, – відповів чоловік. – А коли когось по-справжньому любиш, то якось так виходить, що починаєш говорити його мовою.
– Ми знайомі з Генріхом, – сказав Нордвіг. І додав: – Я та мій брат. Брат-близнюк.
– Ясно, – кивнув чоловік.
І Норд чомусь повірив, що той насправді його зрозумів.
– Мені потрібна ваша допомога, – продовжив малюк, умощуючись поряд. Йому було зовсім не страшно.
Десь за годину Норд уже мчав назад. У його маленькому серці жевріла надія. Йому пообіцяли допомогти!
На щастя, його відсутності ніхто не помітив. Батьки спали, й навіть Людвіг крутився в ліжку, забувшись уві сні. Нордвіг навшпиньках підійшов до брата.
– Потерпи ще трохи, Люку, – дбайливо прошепотів він.
Людвіг щось невиразно пробурмотів і відвернувся до стіни. Нордвіг прокрався до свого ліжка й заснув, щойно його вушка з білими китичками торкнулися подушки, набитої духмяними лісовими травами.