Білка знизав плечима. Про що говорить Рудий? Якщо він хоче дізнатися, що незнайомець робить у лісі, то краще просто про це запитати. Це так просто, правда? Однак Рудий, вочевидь, гадає інакше. Цікаво, чому? Проте поки Білка намагався відповісти собі на це складне запитання, лісом раптом прокотився пронизливий крик.
– Рятуйте! Рятуйте! Грабіжники! Рятуйте! – нестямно кричала Пані Зяблик.
– Що таке? Що трапилося, Пані Зяблик? – Рудий за один стрибок опинився біля неї.
– Грабіжники! Грабіжники вкрали мою дитину! – перелякано сказала Пані Зяблик. – У мене було четверо пташенят.
– Четверо! Відвернулася на мить, і ось, троє, лише троє в гнізді! – у відчаї промовила вона.
Рудий із неприхованим задоволенням повернувся до Білки:
– Я говорив, що будуть проблеми. І ось, недовго чекали…
– Пані бачила Чужинця? – запитав він у Пані Зяблик. – Він крутився біля гнізда?
– Я нічого не бачила! На секунду відвела від малих очі – й немає… немає мого пташеняти… ой-ой-ой, – заголосила Пані Зяблик.
– Але Чужинця пані бачила?! – наполегливо допитував Рудий. – Пані мала помітити, бо він навколо кружляв.
– Я не маю часу роззиратися, у мене в гнізді четверо голодних пташенят чекають на їжу! – схлипнула Пані Зяблик. – А тепер залишилося тільки троє… О, моє пташенятко… мій загублений…
– Щось же пані мала побачити, – наполягав Рудий, уже трохи роздратований відповідями Пані Зяблик.
– Що я мала побачити… – відповіла пані Зяблик, шмигнувши дзьобом. – Як то в лісі… Там щось пробіжіть, тут щось промайне. У кожного власні справи. Врешті, у мене інше в голові… – закінчила вона, повертаючись до своїх пташенят, які пищали. – Що, маленькі… – защебетала вона, турботливо нахилившись над пухнастими кульками. – Крихітки мої…
– Ха! Ти чув, Білко? – запитав Рудий, помітно задоволений такою відповіддю. – «Щось промайне», – з натиском процитував він слова Пані Зяблик. – Це Чужий! Промайнув, як тінь, біля гнізда і пташеня викрав, Пані Зяблик його побачила!
– Ну, не знаю, – відповів Білка із сумнівом. – Пані Зяблик нічого такого не сказала.
– Не сказала, бо не знала! – комизився Рудий. – А я знаю, що це Чужий, і доведу це! Доведу! Нехай пані не турбується, – звернувся він до Пані Зяблик. – Ми тим Чужим займемося! Ми з ним поквитаємося! Можете бути впевнені!
Не чекаючи на відповідь Пані Зяблик, він рушив уперед, сповнений гнівного запалу. Білка ледь за ним устигав.