На щастя, Рудий якоїсь миті сповільнився, а потім навіть зупинився.
– Оце так! – він здивовано завертів рудою головою. – Як він помістив усе це? Ну, так… Барліг – це не наші дупла… – додав він із певною заздрістю.
Перед ведмежим барлогом згромадилася купа найрізноманітніших речей. Чого там тільки не було! Порожні банки з-під мармеладу (який Ведмідь, на жаль, давно з’їв), гітара (з двома розірваними струнами), солом’яний капелюх (позичений у Борсука минулого літа), атлас «Як розпізнати види грибів» (дуже корисний, якщо хочеш зробити налисники з грибами для друзів), майже цілий чайний сервіз (після торішнього Дня народження двох горняток бракувало, на жаль), чорна пошарпана парасолька (трохи дірява), порадник «Французька кухня для початківців» (невживаний), колекція значків «Ведмежий світ», банка наживки для риби (проте без наживки і риби, звісно), велика подушка в червоні горошини (саме для довгого зимового сну)…
– Привіт, Ведмедю. Порядки наводиш? – зацікавлено запитав Білка, схвально дивлячись на цю цікаву колекцію.
– Порядки? – Ведмідь підняв голову і глянув на приятелів трохи розгубленим поглядом. – Ні-і-і… Мед шукаю, – пояснив він коротко і знову нирнув у глиб барлога.
– Ти не бачив Чужого, Ведмедю? – запитав Рудий.
– Кого? Чужого? Нікого не бачив. – Ведмідь виліз із барлога, цього разу з вудкою, котру, після коротких оглядин, відклав на купу, що постійно збільшувалася. – Подарунок від дядька, – пояснив він мимохідь, помітивши запитальний погляд Білки. Після чого повторив: – Мед шукаю. Липовий, мій улюблений, – плямкнув зі смаком на саму згадку. – Ціла сота була, я приховав на чорний день, і ні сліду. Допоможете шукати? Як знайдете, то почастую і вас.
– У тебе мед зник? – запитав Рудий, пожвавлюючись.
– Та не зник… Загубився десь… Ну де він? Тут його немає… Тут теж… Дивно… – бурмотів до себе Ведмідь, наполегливо продовжуючи пошуки.
– Щось мені здається, що він зник, – наголосив Рудий. – І, схоже, я знаю, хто поцупив твій мед.
– Поцупив? Зараз-зараз, Рудий, ти говориш, що хтось украв мій мед? – Ведмідь був явно ошелешений. – Узяв його без дозволу?!
– Саме так! – видав Рудий із дивним задоволенням. – Білко, ти вже здогадався, хто за цим стоїть? – запитав він серйозно.
– Поняття не маю, – невпевнено відповів приятель.
– А звідки Білка має знати, хто узяв мій мед? – перепитав Ведмідь із підозрою.
– Білко, це ж ясно, як сонце: це Чужий украв! – із нетерпінням зітхнувши, пояснив Рудий.
– Чужий? Який Чужий? – здивувався Ведмідь. – У мене нікого не було! Я весь ранок мед шукаю, і ніхто до мене не приходив.
– Ти шукав мед і навіть не помітив, як Чужий за твоєю спиною мед виніс, – переконував Рудий.
– Ну, не знаю… – промовив Ведмідь. – Очей на потилиці в мене немає, але я щось та й помітив би…
– Чуєш, Рудий, що Ведмідь говорить, – сказав Білка. – Тут не було Чужого, і крапка.
– Що з вами? Не бачите, що діється?! – зарепетував Рудий. – Як тільки Чужий з’явився в лісі, одразу ж почали відбуватися дивні речі. У Пані Зяблик пташеня з гнізда пропало, у тебе, Ведмедю, мед украли… Вам цього мало?
– Е-е-е-е… – Ведмідь із подивом чухав голову. – Я нікого не бачив. І нікого не схопив за руку на гарячому, – стенув він широкими плечима.
– Хочеш знайти свій мед? – запитав Рудий. – Хочеш чи ні?
– Звісно, що так. Навіщо питаєш? – У цьому Ведмідь не мав сумнівів. – Це найкращий мед, липовий!
– Ну, звісно. То ходімо, – скомандував Рудий.