Одного холодного грудневого досвітку родина Бурих Ведмедів заходилась готуватися до Різдва. Як і щороку, вони захотіли відвідати родичів, що жили в найвіддаленіших куточках Землі.
Трудилися всі: тато Ведмідь, мама Ведмедиця, дідусь Ведмедусь, бабуся Ведмедуся і п’ятеро ведмежат. Спершу Ведмедям довелося добряче попрацювати сокирами й пилками, щоб наповнити дровітню полінцями.
Потім вони побрали міцні мотузки, прив’язали до хатини велику повітряну кулю й гарненько натопили піч. А тоді хутенько позалазили в будиночок.
Повітряна куля поволі наповнилась гарячим димом, надулася і з усією ведмежою родиною в хатинці знялась у повітря. Далі її понесло в північному напрямку. А коли хатинка сягнула хмар, до ведмедів долинув передзвін дзвіночків і весела мелодія. Цікаво, що ж то таке? Атож, то Ведмежата-Янголята, летючи під хмарами, вчилися співати різдвяних пісень і акомпанували собі на небесних музичних інструментах.
Неподалік з’явилися сани Рудого Різдвяного Діда, які тягнув північний олень. Різдвяний Дід непокоївся, що може не встигнути відвідати всіх ведмедів, яких розкидало по білому світу. Тож він дуже зрадів, що ведмежа родина ласкаво погодилась передати його подарунки своїм родичам.
Наступного дня дуже похолодало. Чи не опинились ведмеді десь біля самого Північного полюса?
Повітряна куля з хатинкою спустилась донизу – і всі ведмеді по мотузяній драбині зійшли прямісінько на іглу, хатинку з товстенних брил криги й снігу, в якій живуть Білі Ведмеді. У тих краях не ростуть ніякі дерева, навіть ялини. Тому тато Білих Ведмедів стояв на драбині й стукав молотком і долотом по великій крижаній брилі. Він закінчував тесати з неї ялинку.
У крижаній ведмежій хатині тепло й затишно, і всі готуються до Різдва. Чи вміють Білі Ведмеді пекти медяники? Так, і ласувати ними теж.
У цьому можна навіть не сумніватися.
Куля знову здійнялася вгору і через день-другий приземлилась у Північній Америці.
А це часом не Єноти живуть в он тих індіанських наметах? Єноти безмежно люблять чистити, мити і прати все, що потрапляє під лапи. Вони перуть у здоровенних дерев’яних ночвах, а полощуть у струмку, між двома ополонками під льодом.
Гостей зустрів сам Великий вождь Єнотів. Чи й справді Єноти – родичі Бурих Ведмедів?
Надто вже вони маленькі. Навіть їхній Великий вождь. Проте, як поміркувати, все одно дуже весело мати таких славних родичів, хоч і далеких.
Набувшись у холодних краях, родина Ведмедів вирішила, що пора поніжитися на сонці, й повернула на південь. Через кілька днів перед очима постали високі гори.
Тут, біля підніжжя Анд, у вологих тропічних лісах живуть Окуляристі Ведмеді. Вони селяться на великих тінистих деревах, і дістатися до них можна тільки по гнучких ліанах.
Ведмежа хатина, яку несла повітряна куля, летіла далі над широким океаном, аж поки опинилася в Австралії.
Цікаво, що замість звичної для всіх Різдвяної ялинки прикрашає родина Коал, яка тут мешкає? Може, найбільше для такого заняття підходить австралійський страус, якого звуть Ему? Та чи він часом на самісіньке Різдво, обвішаний яскравими та смачними іграшками, не втече вслід за табуном кенгуру?
Подув лагідний південний вітерець, і родина Ведмедів рушила в бік Індії. Усі мандрівники повідчиняли вікна хатинки, унюхавши щось дуже смачне. А що, любі друзі, може бути смачніше за духмяний чай із імбирними сухариками Ведмедів-губачів, які живуть у Шрі-Ланці, зовсім поруч біля чайної плантації? Ведмеді дуже раділи, що сам Різдвяний Дід Чайної Країни, сидячи високо на спині слона, приїхав привітати всіх зі святом.
А ведмежата тим часом гралися в лабіринтах чайних плантацій у піжмурки. Коли б тільки не погубились!
Повітря дедалі холоднішало, й удалині знову забіліли гори.
Тут, посеред укритих снігом гір, жили Гімалайські Ведмеді. Вони облаштували своє помешкання в товстому дубовому стовбурі, відтак у них не мерзли лапи, коли вони чалапали по холодному снігу.
Чому вони весь час надівають білі комірці? А може, лише в святкові дні? Вони носять їх завжди, тільки на свята ретельно вичісують із них пил і пух, щоб ті були ще біліші.
Крім того, вони – славні верхолази. Тож тато Ведмежої родини вручив татові родини Гімалайських Ведмедів медаль за високе мистецтво лазити по деревах.
Коли хатинка знову здійнялась у повітря, Ведмежа родина прилягла відпочити. І всі заснули, бо добряче втомилися. Тому ніхто не міг пригадати, що ж сталося згодом.
Виходить, вони незчулись, як повернулися додому й опинилися в Королівстві Плюшевих Ведмедиків? Принаймні ведмедики були справжні-справжнісінькі.
Плюшеві Ведмедики, поза всяким сумнівом, теж повноцінні ведмежі родичі. Тільки в якихось там разів сто менші. І не вміють ревіти. То й добре, що не вміють. Адже найчастіше вони живуть на подушках. І зовсім не обов’язково, щоб хтось тобі з тих подушок ревів.
Виходить, дорогою додому родина Ведмедів завернула й на планету Зоряних Ведмедів у сузір’ї Великої Ведмедиці, тобто Воза? А може, то був тільки сон? Тепер достеменно того ніхто не може підтвердити. Як і сказати, якого кольору хутро у ведмедів, які там живуть, і чи мед може бути синій.
Беззаперечно єдине: усі зорі в різдвяну ніч яскраво сяяли й мерехтіли, оскільки там, на небі, є ті, що дуже ретельно їх почистили й натерли до блиску.
Мандрівка завершилася, і ведмежа Родина, облетівши навколо світу, повернулась додому. А чи може бути щось приємніше, ніж після веселих мандрів опинитися вдома й знову дочекатися Справжнього Бурого Волохатого Різдвяного Діда?!
А потім – розповісти йому про подорож і показати всі подарунки, привезені з далеких країв.
Почастувати Різдвяного Діда запашним чаєм, дати скуштувати небачених фруктів, понюхати дивовижну квітку з тропічного лісу, помилуватися нею і запропонувати полизати синього меду.
Очевидно, йому це все сподобається.