Флоренціюс був найкращий садівник, що вирощував троянди, у всьому Ведмежому Королівстві.
У його саду росли дивовижні троянди всіх сортів і різноманітних кольорів: сніжно-білого, молочно-білого, лебедино-білого, кольору рожевого суничного торта, кольору сонця, що сходить, кольору ненадкушеного персика, кольору кроликового носика, кольору карамельного морозива, кольору заходу сонця, кольору ягід червоної горобини, кольору надкушеного персика, кольору найтемнішої вишні і загадкового кольору жовтуватого геліодора.
Оточені безмежною ведмежою любов’ю, у саду розпускали квіти навіть троянди кольору золотого меду. І ще багато інших троянд, назви кольорів яких знав єдиний ведмідь Художник, що жив далеко на околиці містечка.
Іноді Флоренціюс вибирав якісь особливо прегарні троянди й відносив своїй сусідці ведмедичці. Вона дуже любила квіти – як і всі гарненькі ведмедички. Особливо подобались їй троянди рожевого кольору.
Щовихідних Садівник Флоренціюс зрізав кільканадцять своїх знаменитих розквітлих троянд і ніс продавати на Квітковий ринок на центральному майдані Ведмежого містечка.
За вторговані гроші він купував слоїк меду у ведмедя Пасічника або яблучний пиріг у ведмедя Пекаря, а іноді – кошик червоної малини у ведмедички Ягідниці.
Троянди він завжди дуже швидко продавав. Усі залюбки купували квіти у Флоренціюса – найкращого садівника у всьому Ведмежому Королівстві.
Одного разу Флоренціюс як завжди стояв на Квітковому ринку. Він саме щойно прийшов зі своїми трояндами.
На тому ринку торгували не тільки квітами, а й іншим необхідним для ведмедів товаром.
Біля Флоренціюса примостилась ведмедичка Ягідниця з повними кошиками суниці, малини і чорниці. Ведмедичка прийшла прямо з лісу, і її губи були темно-сині – так звичайно буває, коли наїсися чорниць. З іншого боку – оточений роєм бджіл, які його супроводжували, зі слоїками, повними жовтого меду – стояв ведмідь Пасічник.
Ще трохи далі ведмідь Пекар торгував здобою, спокусливо розкладеною на дерев’яній полиці – запашними пирогами, бубликами і булочками.
Шерсть ведмедя Пекаря де-не-де була припудрена ванільним цукром, а ніс блищав, мов глазурований шоколадом пряник. Ох, як приємно він увесь пахнув!.. Як і його смачнюща випічка.
Неподалік, із очевидним наміром щось украсти, тинявся ведмідь Волоцюга. Ведмідь Пасічник увічливо, але рішуче запропонував йому забратися геть.
Одначе ведмедя Волоцюгу не захоплювала така пропозиція.
У свою чергу Флоренціюс порадив йому звернутись до ведмедя Бургомістра з проханням змінити прізвище на якесь інше – нове, не таке зашарпане. Тільки сам ніяк не міг запропонувати – на яке.
Ведмедичка Ягідниця вважала, що найдужче йому личило б величатися ведмедем Поетом.
– А що, тоді всі мої думки будуть віршовані? – з недовірою запитав ведмідь Волоцюга.
– І сни – також! – запевнила ведмедичка.
Ведмідь Волоцюга сказав, що подумає над цим. А ось ведмідь Пекар наполегливо запропонував йому стати ведмедем Поліцейським.
– Адже врешті-решт має бути порядок! – переконував ведмідь Пекар.
А ведмідь Пасічник тільки сумно пробурмотів собі під носа:
– Нічого доброго з того ведмедя не вийде. Хоча хто його зна, може, Поліцейським він і зміг би стати?..
Тоді ведмідь Волоцюга негайно втік, бо бджолиний рій навколо ведмедя Пасічника почав сердито і якось дуже дивно дзижчати. Розмови про поліцію бджолам напевно не сподобались.