І на ранок упертий Туррі знову пішов шукати собі нової роботи. У горобиновому гаю зустрів він трьох своїх товаришів – лисеня Юммі, зайченя Ютті та їжачка Манні. Друзі почали гратися й пустувати разом.
Аж раптом Туррі схаменувся.
– Послухайте, друзяки, – сказав він. – Я тут днями вийшов із родинної справи й шукаю чогось новенького. Чи не порадите мені щось?
– А приходь до нас! – вигукнула лисичка Юммі. – Мама охоче прийме тебе до нашої перукарні.
– Чи краще ходи до нас, – підхопило зайченя Ютті. – Тато днями бідкався, що нашому музичному ансамблю не вистачає ще одного барабанщика.
– Ну, або до нас, – сказав їжачок Манні. – У кравецькій майстерні завжди лап бракує.
– Туррі, любий мій, – сказала лисиця пані Ліррі за три дні роботи білченяти в перукарні. – Я завжди рада тебе бачити в нас у гостях. Я щаслива, що таке розумне й добре білченя товаришує з моєю руденькою-солоденькою Юммі. Але робота перукаря – це трохи не те, що тобі потрібно, еге ж?
Туррі згадав, скільки за ці три дні він зіпсував зачісок, висмикнув зайвих пасом хутра чи жмутів пір’я. Додав усі погано вичищені щітки та зламані гребінці – і погодився з пані Ліррі.
У музичному ансамблі заячої родини йому вдалося протриматися зовсім недовго. Виявилося, що бути барабанщиком можна лише, якщо маєш музикальний слух і чуття ритму. А в білченяти не було ані того, ані іншого.
Ще кілька днів провів він у кравецькій майстерні їжаків. Хоча й тут у нього голки не трималися в лапках. А біляча чуйка, що так чудово спрацьовувала з горіхами й жолудями, зовсім не працювала з ґудзиками. Ті так і розсипалися по кутках, спробуй знайди! Та й кравецька робота здалася йому нудною. Повсякчас треба було стирчати на одному місці, чого непосидюча натура білченяти ніяк не могла витримати.
Але Туррі не здавався. Він пристав до кабанів, які охороняли Ліс, – і незабаром пішов, бо виявився не таким уважним і хоробрим, як вони.
Спробував допомагати ведмедям, які запасали мед на зиму для всього Лісу. Та бджоли відмовилися розмовляти з кимсь не з ведмежого племені, і Туррі не вдалося нічого зібрати.
Потому він придивився до роботи пана Баррі, лося, який перевозив дрібних тваринок на той бік ріки, саджаючи їх на свою широку спину. Туррі вирішив і собі спробувати.
– Я міг би перевозити мишенят! – гаряче переконував він перевізника.
Але і з цього нічого не вийшло. Коли білченя спробувало переплисти ріку – на щастя, без пасажирів на спині, – воно ледве не захлинулося. Довелося ще й вислухати від пана Баррі чимало сердитих слів.
