В американському підході до навчання дітей, про що йшла мова в одному з попередніх дописів, впадають у вічі два суттєвих моменти, що лежать у його основі і яких так бракує в підході українському. Хоча, чесно кажучи, це зовсім не український підхід до навчання дітей, а радянський – тільки в іншій обгортці. А суть радянської освіти полягала у вихованні майбутнього «будівничого соціалізму», тобто дитині давали певні, суто регламентовані знання з усіх предметів та прищеплювали певні навички, тим самим формуючи з неї особистість із заданими параметрами, а точніше нав’язуючи кожній людині певний стиль мислення та поведінки.
Сказане, точніше написане, більш нагадує математичний алгоритм, в якому містяться сухі, бездушні цифри, а не живі діти, проте так було, і на жаль, у значній мірі залишається і сьогодні. Потреба в «будівничих повітряних замків», чим виявився не перевірку міфічний соціалізм, а насправді цілком реальний тоталітаризм, відпала, проте система освіти: чи шкільна, чи вишів, фактично залишилась без змін. А шкільні програми з поглибленим вивченням якихось певних предметів все рівно не можуть змінити ситуації в цілому, адже треба змінювати сам підхід до навчання, а не кількість уроків з певних дисциплін на тиждень. І добрим прикладом тут може стати американський підхід до навчання дітей.
Суть американського підходу полягає в розвитку особистості дитини, її талантів і здібностей, на відміну від радянського, де особистість не розвивалася, а нав’язувалася (відчуйте різницю!). І як наслідок: де тепер СРСР і де США?
Другий момент американського підходу до освіти, який прямо витікає з першого, і якого теж так бракує в українських реаліях – це робота на певний результат, а не робота заради самої роботи, як кажуть, «заради галочки». Про це теж, між іншим, згадується в дописі про американський підхід до освіти (див. 13-й пункт), втім, це стосується дозвілля школярів, а не їх навчання. Проте підхід до навчання відбивається і на повсякденному житті школярів, а з часом і на їх власній долі в майбутньому, тобто стосуватиметься решти їхнього життя.
Хіба не так? Щоб переконатися в цьому, варто пригадати дещо сумні українські реалії: в Україні по нинішній день багато робиться не заради певної мети, а просто заради самої роботи, заради тої самої «галочки». Хіба це не наслідки шкільної освіти?
Але б хотілося закінчити цей допис на менш сумній ноті: недаремно ми поставили наголос на «дещо», адже в Україні не все так погано, як може здаватися, і в США теж вистачає проблем, які, на щастя, маловідомі нам, наприклад, масові вбивства в школах. До того ж, навіть сам факт згадування наявних проблем свідчить про те, що суспільство визнає та шукає шляхи їх вирішення, а це, погодьтеся, набагато краще, ніж вдавати, що все гаразд і жодних проблем не має.
Сподіваємось, що ця інформація була корисною для Вас
З любов’ю, редакція сайту