…погляд з боку
Дідусь із бабусею часто приходили до нас у гості. Частіше, ніж Тасині навідувалися до своєї онуки, що іноді дико її дратувало. Кому б не хотілося, щоб принаймні кожними вихідними до тебе приходили дід і баба з купою гостинців? – Не хотілося б, – суворо відрізала Тася. – Такі речі швидко приїдаються. Тут вона помилялася: її …
– Ну, де ти там? – перепитує у дверну щілину Тася. Я стою на столі, по лікті зануривши руки в кухонну шафку. Порпатись у ній – річ не з найприємніших, усе заставлено банками-склянками, від яких будь-якої миті можна чекати якоїсь халепи: або впаде щось і розіб’ється, або розкрутиться і в обличчя тобі вдарить хмара борошна. …
Кригохід, калюжі, сонце й цвірінчання птахів ясно промовляли за те, що зима (хоч би яка вона була) вже минула. Попереду нас чекають весна, літо, тепло. Заквітли пишним білим цвітом абрикоси, розносячи свій чудовний запах по двору й навіть за його межами. А ще розцвіла райська яблуня під нашими вікнами. Це моє улюблене дерево, влітку на …
Цієї зими в нашому місті зовсім не було снігу. Хіба що в кіно, на екрані. Мій дідусь каже, що раніше його було набагато більше, ніж тепер. Хоча в це мені важко повірити на слово. Навіть йому. А проте один раз сніг таки випав, багато снігу. Тоді ми прокинулись, а на землі, деревах і підвіконнях лежав …
Через кілька тижнів за Кларою приїхав сам містер Сесеман. Він ледь упізнав дочку в дівчинці з осяйним обличчям, радісними очима і густим блискучим волоссям. Коли Клара підвелася, він аж закляк від несподіванки, а коли дочка підійшла до нього, батькові довелося присісти, щоб часом не зомліти від щастя. – Це справді ти? – пробелькотав він. – …
Наступного ранку, ще вдосвіта, Петер підкрався до дідусевої хатинки. Довкола було тихо-тихо. Як і сподівався Петер, Кларин візок стояв біля дверей. Хлопець без жодного звуку підкотив його до краєчку гірського схилу і штовхнув униз крутою скелястою кручею. Візочок із жахливим тріскотом вдарився об каміння. В повітрі прокотилася довга луна – БУМЦ, БАБАХ!… Знову і знову. …
Наступного ранку дідусь сидів самотою у своїй хатинці. Коли він ненароком визирнув у вікно, то не зміг повірити власним очам. Гірським схилом сунула якась дивна процесія. Двоє чоловіків тягли величезні валізи. Третій штовхав візка на коліщатках, а четвертий ніс на руках закутану в шаль дитину. Бідолахи хекали та сопли, а їхні сорочки змокли від поту. …
До Франкфурта виявилося далеченько. Сонце вже хилилося за обрій, коли подорожні опинилися біля заможного будинку, що височів на брукованій вулиці. Діт смикнула за дзвінок. – Ось і приїхали, – пробурмотіла вона. Двері відчинив охайно вбраний шафар[1] який провів прибулих до просторої вітальні. У цих хоромах Гейді почувалася маленькою та вбогою. Їй стало ще гірше, коли …
Наступного ранку Гейді прокинулася від якихось дзвіночків. У вікно сінника світило сонце, від чого ліжко дівчинки вигравало золотом. Гейді хутко вдяглася й спустилася драбиною до кімнати. Надворі стояв якийсь хлопчина і насвистував. – Це Петер, козопас, – пояснив дідусь. – Він прийшов по Лебідку та Руденьку. Двоє кіз – біла та руда – проминули хлопчика …
Розлючена та втомлена дівчинка Гейді ледве пленталася за своєю тіткою Діт, яка тягла небогу вгору крутим схилом. – Я б ішла швидше, якби на мені не було стільки одягу, – поскаржилася дівчинка. – У дідуся одяг тобі знадобиться, а я не збираюся нести його в руках, – розсердилася тітка. – Гадаєш, я потрібна дідусеві? – …