…погляд з боку
На зворотному шляху до селища Лікар обговорював питання природознавства з Довгою Стрілою. Але їхня надзвичайно цікава бесіда, головним чином про рослини, заледве почалася, як до нас щодуху примчав посильний індіанець зі звісткою. Довга Стріла з похмурим виглядом вислухав його задихане белькотіння, а потім повернувся до Лікаря і сказав орлиною мовою: – Велика Біла Людино, лихо …
Попсіпетельці так добре ставилися до нас, що скоро ми збагнули: якщо ми хочемо хоч щось зробити, то майже завжди це доводиться робити таємно. Лікар став настільки популярним і його так полюбили усі, що як тільки його обличчя показувалося з дверей уранці, натовпи шанувальників, які терпляче чекали надворі, оточували його і супроводжували, хоч куди він ішов. …
Тоді Лікар поцікавився в Довгої Стріли, чи він знає, що таке вогонь, пояснивши йому запитання за допомогою картинок, намальованих на скатертині зі шкіри оленя. Довга Стріла розповів, що бачив таку річ, вона виривалася з вершин вулканів, але ні він, ні будь-хто з попсіпетелів не має уявлення, як вона утворюється. – Нещасні пропащі язичники! – пробурмотів …
Із того часу ставлення індіанців до нас стало абсолютно іншим. Нас запросили в їхнє селище на свято з нагоди віднайдення втрачених сімей. Тож, змайструвавши з молодих деревець ноші, щоб нести хвору жінку, ми всі разом почали спускатися з гори. Дорогою індіанці повідомили Довгій Стрілі якусь новину, яка, вочевидь, була недоброю, бо, коли він її почув, …
Наступна частина нашої проблеми була найважчою: як відкотити вбік, спихнути вниз чи розбити гігантську плиту. Коли ми дивилися, як вона височіє над нашими головами, то це завдання з нашими невеличкими силами виглядало зовсім безнадійним. Але сигнали живих людей із нутрощів гори надали нам нового завзяття. І вже за мить ми всі нишпорили повсюди, намагаючись відшукати …
Пізніше ми всі погодилися, що ніхто з нас ніколи раніше у своєму житті не працював так тяжко, як того дня. Що мене стосується, то я знаю, що часто був на межі того, щоб упасти від виснаження й утоми, проте я продовжував іти, як машина, твердо вирішивши, що хай там як, але я не буду першим, …
Ліс біля підніжжя гір виявився густим і переплетеним ліанами, так що подекуди було досить важко крізь нього продиратися. На пораду Полінезії ми трималися подалі від усіх стежок і доріжок, розуміючи, що наразі нам краще уникати будь-яких зустрічей з індіанцями. Утім, і вона, і Чі-Чі були гарними провідниками по джунглях і чудовими мисливцями, тож обоє вони …
Мене привітали гучними вигуками, і я перебрався зі своєї частини корабля на їхню. Бампо приніс мені казково смачним напій – свіжу воду, яку він наточив із бочки, а Чі-Чі та Полінезія стояли поряд і згодовували мені корабельні галети. Але більше за усе решту порадувало мене усміхнене обличчя Лікаря, який побачив, що я знову разом із …
Коли я прокинувся, у голові моїй стояв густий туман. Небо сяяло блакиттю, а море було спокійним. Спочатку я подумав, що це я, мабуть, був заснув під сонцем на палубі «Кроншнепа». Злякавшись, що я запізнююся на свою зміну за штурвалом, я спробував зіп’ятися на ноги. Виявилося, що я не можу, мої руки були прив’язані до чогось …
Як тільки я розвернув «Кроншнеп» на правильний курс, то помітив щось особливе: ми пливли зовсім не так швидко, як раніше. Попутний вітер майже повністю вщух. Нас спочатку це не дуже й турбувало, ми очікували, що в будь-який момент вітер може знову пожвавішати. Але пройшов цілий день, потім два, потім тиждень, десять днів, а вітер дужчим …