…погляд з боку
Цар Льова, дізнавшись про втечу банди, скочив з трону і заметушився по печері, не знаючи, куди й посадити Айка і Чорлі. – Ну, братці! Ну, молодчинки! Ну, я вам скажу… орли-и!.. А я вже засумував. Хоч і до лампочки мені те царювання, але якось противно, якби на старості років якийсь, прости Господи, котячий революціонер копнув …
Вони все йшли і йшли, а ліс не кінчався. – Куди ми, власне, йдемо? – наважився нарешті спитати Айк. – До царя, – сказав Чорлі. – До якого царя? – здивувався Айк. – До царя звірів. Леопольдія Першого. Оскільки Орландо має тепер дзьоб, він став начебто наполовину птахом. А в царя Леопольдія мусить бути інформація …
Ти гарно співаєш, – сказав Айк – Тобі подобається? – Авжеж! – Тоді я тобі ще заспіваю. – Давай! І Чорлі заспівав: Хто невдачі не боїться, Хто не плаче від невдачі, Принесу тому завжди Я удачу. Тільки жди! Жди терпляче, Небораче, І не плач! І не бійся, Небораче, Ти невдач!.. Айк з таким захопленням дивився …
– Не пощастило мені з народженням. Бо народився я, голубе мій, у країні Забобонії. Мешканці її, забобонці, зранку завжди вставали тільки з правої ноги. Як хтось заґавиться і встане з лівої – цілий день дратується потім. Про нього так і казали: «Не з тієї ноги встав». Як хтось переходив вам дорогу з порожнім відром – …
Айк ступив кілька кроків у бік лісу. І раптом з-за куща з’явився отой дивний кіт з голубими очима і жовтим бантом, що перебіг тоді дорогу Орландо. Кіт усміхнувся і несподівано заспівав людським голосом: Я Чорлі, Чорлі, Чорлі! Чарівний чорний кіт. Невдачі я приношу. Привіт! Привіт! Привіт! Ха-ха! Ха-ха! Хаха-ха! Геть подалі від гріха! – весело …
Вперше в місті щасливих, у казковому Дивограді, була паніка і розгубленість. Ви ж тільки подумайте – все готове до весілля, а наречений раптом зник. Всі жителі міста кинулися на розшуки, обшукали геть-чисто все – і жодного результату. Принцеса була у відчаї. – З ним сталося нещастя! – ридала вона. – Він розбився, впавши в прірву! …
А тепер я хочу познайомити вас з хлопчиком Айком. Гарненький чорнявенький такий хлопчик, але… Тут я зітхаю. Бо… Айк єдиний у Дивограді не був щасливий. Хоча про це ніхто-ніхто не знав, навіть не догадувався. Айк це приховував від всіх-усіх. Йому було десять років, і всі ці десять років він носив у своїй душі секрет. А …
Напередодні весілля Орландо востаннє завітав до своєї парубоцької оселі на околиці міста, де він жив у самотині, бо ж був лицар-одинак та ще й сирота. Батьків Орландо втратив ще в дитинстві, до створення Дивограда. Лицареві лишилося всього одну ніч переночувати у своїй оселі. Завтра він стане чоловіком принцеси Світани і житиме в королівському палаці. Орландо …
У короля Зоресвіта Івановича та королеви Веселини Василівни була донечка – принцеса Світана – красуня, я вам скажу, просто незрівнянна: струнка, як тополя, очі зелені, променисті, довгі шовкові русяві кучері хвилями спадають на плечі, маково-червоні вуста усміхаються завжди привітно і сонцесяйно. Ще й вдачею така лагідна і зичлива, що не любити її було просто неможливо. …
Десь – не тут, колись – не тепер високо в горах жили собі, були собі король-чародій Зоресвіт Іванович та королева-чарівниця Веселина Василівна. Були вони добрі, мудрі й сердечні, любили своїх підданих і заснували для них на їхнє прохання казкове місто-королівство Дивоград. І не просто місто, а місто щасливих, де здійснювалися всі мрії, всі бажання. Адже …