…погляд з боку
Незабаром після нашої розмови місіс Ґордон занедужала. Ми цілісінькими тижнями не бачили її. Аж ось однієї ночі, коли надворі здійнялася буря, до стайні прибіг Джон. – Красунчику, ти найкращий скакун! – закричав він. – Нам треба якнайшвидше їхати по лікаря. І ось ми помчали галопом серед стіни дощу, а навколо нас нетямилася гроза. У повітрі …
Наступні кілька днів мене об’їжджав Джон. Спершу ми ходили повільно… Потім бігли клусом і легким чвалом, а закінчували вправи чудовим швидким чвалом. – Ну що, Джоне, як мій новий кінь? – поцікавився якось Сквайр Ґордон. – Він бездоганний, сер, – відповів Джон, старанно мене вичищаючи. – Чорний Красунчик швидкий, мов олень, ніжний, наче голубка і …
Коли я був зовсім маленьким, життя здавалося мені казково щасливим. День у день я щодуху гасав полем з іншими лошатами, а вночі спав під боком у мами. Та коли мені виповнилося чотири, до мого господаря завітав один пан на ім’я Сквайр Ґордон. Він погладив мою чорну спину та білу зірку на чолі. – Красень! – …
Довгу холодну зиму нарешті змінила квітуча весна, а потім і літо. Та для Боббі час тягнувся, мов гумовий. Мати побивалася через те, що батько у в’язниці, а Боббі нічим не могла зарадити. В мить розпачу дівчинка написала листа. Він знову був адресований старенькому джентльменові. Незабаром Боббі виповнилося дванадцять років. На день народження мати подарувала їй …
Залізнична компанія справді нагородила дітей. З цього приводу відбулася урочиста церемонія. Станцію прикрасили кольоровими прапорцями, грав духовий оркестр, і всіх пригощали пирогами. На свято прийшли всі пасажири з урятованого потяга, а ще там були директор залізниці, машиніст потяга, пан Перкс і, звісно ж, старенький пан, якому діти щоранку махали руками. Директор залізниці виголосив промову, в …
Діти дуже хвилювалися через те, що засмутили матір. – Я знаю, що може нас розрадити! – гукнула Боббі. – Ми попросимо пана Перкса принести нам журналів, які люди залишають у потязі. За читанням час промайне весело й непомітно. – Спустімося схилом і ходімо до станції вздовж колій, – запропонував Пітер. – Ми там ще не …
Мати й діти подолали надзвичайно довгий шлях, тож дісталися нової домівки пізно вночі. Мати ще довго метушилася, дістаючи з валіз одяг та інші речі. Наступного дня Боббі, Пітер та Філіс прокинулися рано і вирушили оглядати нову місцевість. Діти довго йшли, аж ось дісталися мосту з червоної цегли. Зненацька почулися пронизливий свист та пихкання, і з …
Почалася ця історія на Пітерів день народження. Служниці якраз виносили до столу святковий торт, коли вхідний дзвінок пронизливо задзеленчав. – Отакої! – вигукнув батько. – Хто б це міг бути? Їжте без мене, діти. Я за хвилину повернуся. Визирнувши до передпокою, Пітер побачив, що батько проводить до свого кабінету двох якихось чоловіків. – Хто вони …
Через тиждень Робінзон побачив поблизу острова корабель, що пришвартувався до берега… Англійський корабель! Чоловік ледве вірив власним очам: через стільки часу самотності на острові з’явилися його співвітчизники. Не тямлячись од радощів, він узяв підзорну трубу. В неї побачив, що до берега прямує невеличкий човен з моряками. Однак у трьох з них були зв’язані руки. Моряки …
Робінзон із П’ятницею озброїлися й причаїлися за деревами. Вони бачили, як на березі прибульці витанцьовують навколо чергового бранця – білошкірого бороданя. Крузо звів рушницю. – Вогонь! – скомандував він П’ятниці й стрельнув у повітря. Дикуни перелякалися. Вони кинулися до своїх каное, а П’ятниця не припиняв стріляти. Робінзон Крузо побіг до бранця, як виявилося, моряка, і …