…погляд з боку
Друзі майже під’їжджали до міста, коли якийсь хлопчина на узбіччі дороги замахав рукою. – Дуже цікаво, – забурмотів Півчеревичок. – Місто – під носом, а він, бачте, не бажає пройти якихось кілька кроків. Я в дитинстві не смів отак зупиняти чужі машини. Але Муфтик загальмував. – Куди тобі їхати? – поцікавився він. – До школи, …
Фургончик мчав звивистою стрічкою шосе, і настрій у друзів був чудовий. Ось уже кілька днів вони вільні і квапляться виконати свою урочисту обіцянку. Крім того, холодильник у машині був напхом напханий банками з варенням, якого вдячна господиня надавала їм на дорогу. Вдалині забовваніли міські вежі. Так, це було те саме місто, де вони познайомилися, де …
На ранок друзі перенесли весь скарб із дупла в машину. Сорока, правда, безугавно сварила їх по-своєму і скрекотала, але все-таки трималася на відстані пострілу з рогатки. А потім втомлено піднялася високо в небо й ліниво кружляла там. Звісно, й трійця мандрівників геть вимучилася, бо перетягти з дупла скарб – нелегка робота. Та про відпочинок вони …
Уже три доби сиділи мандрівники в сорочій скарбівні, і сумні думи опосідали їх. Дуже хотілося їсти. Рокфору ще зоставався малесенький шматочок, але ж то для музею. На щастя, над руїнами палацу пройшов дощик-накрапасик, так що Півчеревичок назбирав трохи води в срібний келих. – Біля наших ніг лежить справжній скарб, – сказав Мохобородько. – Звичайну воду …
Півчеревичок заснув одразу, як тільки пацюк зірвався з дерева. І коли він урешті прочуняв після тривалого і глибокого сну, Муфтик і Мохобородько вже встигли обстежити дупло. Воно нагадувало затишну комірку, де в кожному кутку сяяло безліч різних блискучих речей. Тепер усі вони лежали купкою посеред дупла, куди сягало світло, а Муфтик і Мохобородько з цікавістю …
Збігав час, і десь близько полудня гніздо білобокої було старанно обстежене – кожна гілочка, до самісінького дна. Проте медалі не знайшли. Було ясно і тихо, припікало сонце. Чоловічки обливалися потом, а настрій їхній геть підупав. – Сорока загубила медаль, – висловив припущення Муфтик. – Можливо, – стенув плечима Мохобородько. – Від цієї злодійки можна всього …
Півчеревичок уже досяг верховіття, а Муфтик і Мохобородько були ще тільки на півдорозі, коли нараз почули схвильований сорочий лемент. – Вона повертається! – стривожився і Півчеревичок. Із височини він краще бачив усе довкола і тому перший помітив білобоку, яка, мов випущена стріла, щодуху летіла до свого гнізда. – Поспіши! – наказав Мохобородько. – Полощи! – …
Пацюки наближалися до машини повільно, проте невпинно. Їхні вуса нервово посмикувалися, ніздрі втягували повітря, очі палали люттю. Скоро Муфтик і Півчеревичок збагнули, що цього разу в пацюків зовсім інший план, ніж був напередодні. Вони явно зробили серйозні висновки з невдачі. Їхня ударна сила, спеціальні добірні лави з найбільших пацюків, нині розділилася на два табори і …
Сонце вже котилося на спочинок, а Мохобородько все не повертався. – Де це він так довго! – бідкався Муфтик. – Може, з ним щось трапилося? Півчеревичок спробував пожартувати. – Принаймні йому нещодавно трапився змій, якого він поклав до кишені, – єхидно усміхнувся він. – Доки немає Мохобородька, хоч не боятимемося зміюки. А втім, Півчеревичок розумів, …
Трохи поблукавши, Муфтик урешті знайшов досить широкий і без вибоїн шлях, що вів прямо до руїн. Що ближче до мети, то серйознішими, мовчазнішими ставали друзі, а надто після того, як величезний сірий пацюк прошмигнув перед самим радіатором автомобіля. – Кажуть, пацюки – страшенні ненажери, – занепокоївся Муфтик. – Цікаво, чи згризуть вони автомобільні покришки. – …