…погляд з боку
Півчеревичок заснув одразу, як тільки пацюк зірвався з дерева. І коли він урешті прочуняв після тривалого і глибокого сну, Муфтик і Мохобородько вже встигли обстежити дупло. Воно нагадувало затишну комірку, де в кожному кутку сяяло безліч різних блискучих речей. Тепер усі вони лежали купкою посеред дупла, куди сягало світло, а Муфтик і Мохобородько з цікавістю …
Збігав час, і десь близько полудня гніздо білобокої було старанно обстежене – кожна гілочка, до самісінького дна. Проте медалі не знайшли. Було ясно і тихо, припікало сонце. Чоловічки обливалися потом, а настрій їхній геть підупав. – Сорока загубила медаль, – висловив припущення Муфтик. – Можливо, – стенув плечима Мохобородько. – Від цієї злодійки можна всього …
Півчеревичок уже досяг верховіття, а Муфтик і Мохобородько були ще тільки на півдорозі, коли нараз почули схвильований сорочий лемент. – Вона повертається! – стривожився і Півчеревичок. Із височини він краще бачив усе довкола і тому перший помітив білобоку, яка, мов випущена стріла, щодуху летіла до свого гнізда. – Поспіши! – наказав Мохобородько. – Полощи! – …
Пацюки наближалися до машини повільно, проте невпинно. Їхні вуса нервово посмикувалися, ніздрі втягували повітря, очі палали люттю. Скоро Муфтик і Півчеревичок збагнули, що цього разу в пацюків зовсім інший план, ніж був напередодні. Вони явно зробили серйозні висновки з невдачі. Їхня ударна сила, спеціальні добірні лави з найбільших пацюків, нині розділилася на два табори і …
Сонце вже котилося на спочинок, а Мохобородько все не повертався. – Де це він так довго! – бідкався Муфтик. – Може, з ним щось трапилося? Півчеревичок спробував пожартувати. – Принаймні йому нещодавно трапився змій, якого він поклав до кишені, – єхидно усміхнувся він. – Доки немає Мохобородька, хоч не боятимемося зміюки. А втім, Півчеревичок розумів, …
Трохи поблукавши, Муфтик урешті знайшов досить широкий і без вибоїн шлях, що вів прямо до руїн. Що ближче до мети, то серйознішими, мовчазнішими ставали друзі, а надто після того, як величезний сірий пацюк прошмигнув перед самим радіатором автомобіля. – Кажуть, пацюки – страшенні ненажери, – занепокоївся Муфтик. – Цікаво, чи згризуть вони автомобільні покришки. – …
Задоволений, Мохобородько йшов полем. В одній руці він тримав бідончика, а другою раз у раз обережно обмацував кишеню, де розкошував, перетравлюючи вершки, Рудольф. Водночас Мохобородько милувався довколишнім краєвидом, неяскрава краса якого сповнювала душу ніжним трепетом. По житньому лану вітерець котив легкі хвилі. Сонячне проміння золотило руїни палацу. Попереду темнів бір. Незабаром на узліссі зачервонів Муфтиків …
Мохобородько дійшов до села, і на нього звідусюди забрехали собаки. Деякі з них мало не вискакували з-під воріт, загрозливо гарчали і шкірили зуби. На щастя, Мохобородько дуже добре був обізнаний із життям сільських собак. Він знав, що найрозумніше – це не звертати на гавкунів уваги: якщо не помічаєш собаки, він скоро замовкне. Отож Мохобородько почимчикував …
Повернувшись до машини, крихітні чоловічки перш за все зварили собі заспокійливого чаю. І як тільки він охолов, випили швиденько, навіть без цукру. – Тепер усе гаразд, – сказав Мохобородько, – ось трохи почекаємо і тоді побачимо, як він діє. Чекали вони довгенько, проте ні Муфтик, ні Півчеревичок не виявляли ні найменших однак заспокоєння. Навпаки, дедалі …
Чоловічки поставили машину на узліссі, а самі пішли розшукувати рослини для заспокійливого чаю. Мохобородько пильно роззирнувся довкола. – Мішаний ліс, – вдоволено промовив він. – Сподіваюся, ми тут знайдемо все необхідне. І він поклав за пазуху два суцвіття кмину. – Вже саме лісове повітря впливає на мене заспокійливо, – додав Муфтик, глибоко дихаючи. – А …