…погляд з боку
Місто поринуло в пітьму. Вулиці геть спорожніли. Лише іноді промчить автомобіль, блимнувши фарами, чи поспішить додому пізній перехожий. Фургончик повернув на шосе Свободи. – Тепер скоро, – прошепотів Півчеревичок. Муфтик їхав дуже повільно, щоб Вольдемар, який сидів верхи на слоні, не відставав. – Їдь усе-таки трохи швидше, – попрохав Півчеревичок. – Нерви не витримують оцього …
Мохобородько прокинувся від денного сну, бо з кухні долинав лоскітливий запах млинців. Отже, господиня смажить їх на сковороді… Але дивина – його це не потішило. Мохобородько, звичайно, полюбляв млинці, просто неймовірно любив, проте сьогодні їхній запах не особливо впливав на нього. Їсти йому взагалі не хотілося, не було апетиту і край. Раптом Мохобородько згадав, що …
– Ти коли-небудь бачив живого ведмедя? – запитав Муфтик Півчеревичка. Після відвідин Вольдемара вони повернулися до готелю і мали доволі часу роздивлятися трьох ведмежаток на картині. – Я навіть не бачив живого слона, – пошкодував Півчеревичок. – Та сьогодні увечері, сподіваюсь, така нагода випаде. – І я всім серцем уповаю на це, – сказав Муфтик. …
Приїхавши до лікарні, Муфтик і Півчеревичок прив’язали Комірця до ліхтарного стовпа. У цьому, звісно, не було потреби, тому що собача й так терпеливо чекало б на них. Але Муфтик не хотів, щоб перехожі вважали Комірця якимось приблудним цуциком, і тому гадав, що доцільніше його прив’язати. – Сподіваюся, що сьогодні Вольдемарові трохи ліпше, – сказав Муфтик. …
Жінка обернулася і кинулась бігти, тягнучи за собою на повідку Мохобородька. А той нічого не розумів. Що це сталося з його сторожем? Що зненацька примусило її так запанікувати? «Ну й пригодонька, – міркував він. – Сама зовсім не вміє ходити на повідку! Чому летить, мов опечена, і смикає щосили?» А жінка бігла не зупиняючись. І …
Жінка сіла в крісло й наказала Мохобородькові виструнчитись перед нею. – Отже, мій маленький, – суворо мовила вона і при цьому зиркнула на кумедного чоловічка пронизливим поглядом. – Ти сказав, що хочеш трохи погуляти? – Справді хочу, – кивнув Мохобородько. – У мене страшенно сверблять підошви, якщо я час од часу не торкаюся ними землі. …
Муфтик і Півчеревичок були так вимучені метушнею попереднього дня, що прокинулися тільки тоді, коли годинник на міській прадавній ратуші пробив дванадцяту. Тепер, після кам’яного сну, обоє почувалися досить бадьоро. – Нумо діяти! – вигукнув Півчеревичок – Нумо діяти! – повторив Муфтик, наче відлуння. Через кілька хвилин вони хутенько потамували голод у готельному буфеті. – А …
Наступного дня після сніданку жінці заманулося пограти з Мохобородьком у м’яча. Гра полягала в тому, що жінка котила по підлозі малесенький гумовий м’ячик і вигукувала: «Апорт!», і Мохобородько повинен був приносити його жінці. Раніше вона так гралася зі своїм собачам, бо слово «апорт» і означає принеси, вживають його під час навчання собак приносити кинуті на …
Оскільки Комірцеві, попри всі зусилля, не пощастило натрапити на слід Мохобородька, Муфтик і Півчеревичок вирішили повернутися до готелю і продовжити розшук. Та ледве вони звернули за ріг, як побачили величезну юрму, яка заполонила весь майдан перед готелем. Весь цей шалений натовп гув, як розтривожений вулик, і нестримно розростався на очах, бо люди надходили й надходили. …
Мохобородько прокинувся від глибокого сну майже ополудні. Він одкрив очі і хотів роззирнутись, але не побачив нічого, крім вузької смужки світла над головою. Що ж це означає? Куди він потрапив? Мохобородько пригадав вечір і ніч. Ясно – він засинав у собачій буді, у ній, звісно, мав би й прокинутись… Та ба… Мохобородько випростав руку й …