…погляд з боку
Коли сніданок було закінчено, Лікар вивів мене з будинку, щоб показати сад. Ну що ж, якщо будинок був цікавим, то сад – цікавішим у сто разів. З усіх садів, які я тільки бачив, цей був найпрекраснішим і найзахопливішим. Спочатку ти не усвідомлюєш, наскільки він великий. Здається, ти ніколи так і не дістанешся до його краю. …
Саме в цю мить до приміщення увійшла Полінезія і щось повідомила Лікареві пташиною мовою. Звісно, я не зрозумів, про що йдеться. А Лікар негайно відклав свого ножа й виделку й вийшов із кімнати. – Я тобі скажу, це просто страшенна ганьба, – не втрималася папуга, щойно Лікар зачинив за собою двері. – Не встиг він …
Наступного ранку я прокинувся надзвичайно рано, хоча напередодні й ліг спати дуже пізно. Перші горобці тільки починали спросоння своє цвірінькання на даху за вікном мого горища, як я вискочив з ліжка і швиденько натягнув свій одяг. Я не міг дочекатися, коли вже знову прибіжу до маленького будинку з великим садом й побачу Лікаря та його …
Усередині ми знайшли мого батька, який саме вправлявся на флейті біля вогнища. Він завжди так робив, закінчивши свою роботу. Лікар відразу ж почав говорити з ним про флейти, пікколо й фаготи, а потім мій батько запропонував: – Можливо, ви самі щось виконаєте нам на флейті, сер. Прошу заграти якусь мелодію! – Гаразд, – сказав Лікар. …
– Я думаю, ваш дім це найбільш цікавим дім, в якому я коли-небудь бував, – признався я, коли ми рушили в напрямку до міста. – А можна я прийду до вас завтра ще раз? – Звичайно, – посміхнувся Лікар. – Приходь у будь-який день, коли забажаєш. Завтра я покажу тобі сад і мій приватний зоопарк. …
Коли нарешті я зміг оглядітися навколо, то виявилося, що передпокій справді був повний тварин. Мені видалося, що майже кожен вид живих створінь, що мешкали в окрузі, був тут присутній: голуб, білий щур, пугач, борсук, галка… Тут була навіть маленька свинка, яка щойно зайшла в дім із дощового саду і ретельно витирала ноги об килимок, а …
Гадаю, що після всього того, що я наслухався про нього, я очікував когось високого, і дужого, і прекрасного. Важко було повірити, що цей смішний маленький чоловічок із добрим усміхненим обличчям міг би справді бути Лікарем. Але ось він тут є, він пробіг по сходах і відчиняє ті самі ворота, на які я дивився так багато …
Одного понеділка пополудні, вже наприкінці квітня батько попросив мене віднести черевики, які він відремонтував, в один дім на тому кінці міста. Це були черевики полковника Белловса, надзвичайно своєрідної особи. Я знайшов будинок і подзвонив у дзвоник на вхідних дверях. Полковник прочинив їх, висунув своє озлоблене лице й прогарчав: – Обійди й зайди через задній вхід …
Якось рано-вранці навесні, блукаючи поміж пагорбами поза містом, я натрапив на сокола, який тримав у пазурах білку. Він сидів на камені, а білка з останніх сил намагалася вирватися. Сокіл так перелякався, коли я отак зненацька з’явився, що зронив нещасне звірятко й полетів геть. Я підібрав білку, і з’ясувалося, що в неї сильно поранені дві лапки. …
Звали мене Томмі Стаббінс, син Джейкоба Стаббінса, шевця в Паддлбі-на-Болоті, і було мені дев’ять із половиною років. У той час Паддлбі було всього лиш невеликим містечком, яке надвоє розділяла річка. Через річку було перекинуто старовинний кам’яний міст, який називався Королівським мостом і вів від базарної площі з одного боку до церковного двору на іншому березі. …