…погляд з боку
Кондиціонер у Меморіальній бібліотеці імені Германа В. Блока працював абияк, а вентилятор був лише один, отож тільки-но ми туди входили, як його миттю загарбував Вінн-Діксі. Пес сідав перед вентилятором, підставляючи по черзі боки, щоб провітрити собі шерсть, і вимахував хвостом. Шерсть у нього була тоненька й легка, наче пух; мені здавалося, що цей пух от-от …
Часом я переказувала Ґлорії те, що почула від міс Френні Блок. Або вдавала, як Отіс грає для тварин на гітарі, відбиваючи такт ногою в ковбойському чоботі: Ґлорію це щоразу тішило. Або я сама вигадувала якусь історію, і Ґлорія Дамп слухала її від початку до кінця. Вона казала, що раніше любила читати всілякі історії, а тепер …
Ми з Вінн-Діксі вже звикли виходити з дому рано-вранці, щоб прийти до «Ґертрудиних годованців» саме тоді, коли Отіс грає для тварин на гітарі. Часом на ці концерти з нами заходила Пампушка: вона сідала на підлогу, обіймала Вінн-Діксі за шию – і ніби колисала його, як величезного плюшевого ведмедика. А коли концерт закінчувався, вона гуляла поміж …
Першого дня моєї роботи ми з Вінн-Діксі прийшли до «Ґертрудиних годованців» так рано, що на вікні ще висіла табличка «Зачинено». Проте я одразу штовхнула двері – вони відчинились, і ми ввійшли всередину. Я хотіла гукнути до Отіса, що ми вже тут, аж раптом почула музику – найкращу музику, яку будь-коли чула. Я озирнулася, щоб дізнатися, …
Тієї ночі саме була велика гроза. Та розбудив мене не грім і не блискавка. Розбудив мене Вінн-Діксі, що скавулів і тикався головою в зачинені двері спальні. – Вінн-Діксі! – обізвалася я. – Що ти робиш? Але пес не звернув на мене жодної уваги. Він і далі бився головою об двері, жалібно скавулячи. Я скочила з …
Отож я розповіла Ґлорії Дамп усе. Про те, як ми з пастором переїхали до Наомі, й мені довелося покинути всіх своїх давніх друзів. Про те, як мама нас залишила, і про ті десять фактів, що я знала про неї. А ще я пояснила, що тут, у Наомі, я сумую за мамою більше, ніж раніше, у …
Майже всі пригоди того літа відбулися зі мною завдяки Вінн-Діксі. Скажімо, без нього я ніколи б не зустріла Ґлорію Дамп. А мій собака нас познайомив. Сталося це так. Я їхала на велосипеді додому з «Ґертрудиних годованців», а Вінн-Діксі біг поряд. Коли ми саме минали дім Дьюбері, Данлеп та Стіві побачили мене, скочили на свої велосипеди …
Облізлі боки Вінн-Діксі помалу заростали шерстю, а сама ця шерсть робилася густішою, блискучішою; він навіть перестав накульгувати. Здавалося, він дуже пишався собою – ще б пак, із бездомного кунделя стати таким красенем! Я подумала, що саме тепер йому час купити повідка з нашийником, і вирушила до крамниці «Ґертрудині годованці», де продавалися рибки, змії, миші, ящірки, …
– Колись Флорида була зовсім дикою місциною, де не водилося нічогісінько, крім карликових пальм та москітів, – почала міс Френні Блок. – Москіти тут траплялися такі здоровенні, що могли підхопити тебе в повітря. А я тоді була зовсім мала дівчинка – не старша за тебе. Одного разу мій тато, Герман В. Блок, сказав, що невдовзі …
Того літа я проводила цілісінькі дні в Меморіальній бібліотеці імені Германа В. Блока. Звучить поважно, авжеж? Немовби гарна, велична будівля. Але це зовсім не так. Це просто маленький будиночок, повний книжок. Завідує тими книжками міс Френні Блок – низенька бабця з коротким сивим волоссям. Вона й стала моїм найпершим другом у Наомі. А почалося все …