…погляд з боку
Через два дні після цього в нас усе вже було готове для відправки. Джип так просився, щоб і його взяли в цю подорож, що Лікар зрештою здався й дозволив йому їхати. Полінезія й Чі-Чі були єдиними з решти тварин, які вирушали з нами. Чап-Чап було доручено доглядати за будинком і за всією звірячою родиною, що …
Того ж тижня ми розпочали підготовку до експедиції. Джо, ловець мушель, перегнав «Кроншнеп» далі вниз по річці і пришвартував його до стіни набережної, так щоб зручніше було його завантажувати. Цілі три дні підряд ми зносили продукти до нашого нового прекрасного корабля й там їх складали. Мене здивувало, яким містким і великим він був усередині. Тут …
Ми обидва розплющили очі, потім із тріском буцнулися головами, бо ж нам не терпілося нахилитися й побачити, куди ж нам належить їхати. Атлас лежав розкритий на сторінці, що називалася Мапа південної частини Атлантичного океану. Вістря мого олівця встрягло якраз посередині маленького острівця. Його назву було надруковано такими дрібними літерами, що Лікар мусив дістати свої окуляри …
Ця новина про Довгу Стрілу усіх нас дуже засмутила. І з того, як задумливо й без жодного слова пив Лікар свій чай, мені було ясно, що він у страшенній зажурі. Раз у раз він узагалі припиняв їсти й сидів, утупившись у плями на скатертині, якою було заслано кухонний стіл, так наче думки його блукали десь …
– Послухай, Мірандо, – сказав Лікар, – мені страшенно шкода, що так сталося. Проте не звертай уваги на того горобчика, він просто не знає, що можна себе по-іншому поводити. Це міський пташок, і все своє життя він мусить із кимось чубитися, аби прожити. Ти повинна його пробачити. Він інакше не вміє. Міранда стомлено розправила свої …
Полінезія чекала на нас на самому крильці. Виглядала вона так, наче в неї повно важливих новин. – Лікарю, – повідомила вона, – прилетіла Пурпурова Райська Птиця! – Ну, нарешті, – видихнув Лікар. – А я вже почав був боятися, чи не сталося з нею якого нещастя. Як Міранда почувається? По тому, як незграбно схвильований Лікар …
А потім суддя звернувся з дуже довгою промовою до присяжних, і коли вона закінчилася, усі дванадцятеро підвелися і вийшли до сусідньої кімнати. У цей момент Лікар повернувся, ведучи Боба, й сів на стілець поряд мене. – А для чого всі присяжні вийшли? – поцікавився я. – Вони завжди так роблять перед завершенням процесу, щоб прийти …
Судовий процес після цього всього пішов швидко уперед. Містер Дженкінз попросив Лікаря спитати в Боба, що він бачив увечері двадцять дев’ятого, і Боб виклав усе, що він знав, а Лікар усе це відтворив англійською для судді та присяжних. І ось що він розповів: – Увечері 29 листопада 1824 року я був із моїм господарем Люком …
Спочатку в Суді запала мертва тиша. А потім усі почали шептатися чи хихотіти одночасно, аж поки увесь зал не загудів, немов один величезним вулик із бджолами. Виглядало, що багато хто з присутніх був шокований, для більшості це було цікавою розвагою, а кільнадцятеро були вельми розлючені. Ось підскочив злобний довгоносий юрист: – Я протестую, Ваша Честе, …
Усередині судової зали усе було урочисте й прекрасне. Це було велике приміщення з високою стелею. Під стінкою на підвищенні стояли стіл і крісло судді, і суддя вже там сидів – це був старий гарний чоловік у розкішній великій перуці з сірого волосся і в чорній мантії. Під ним був іще один широкий і довгий стіл, …