…погляд з боку
За кілька тижнів я досяг Цейлону, де мене привітно зустрів губернатор, міцний чолов’яга, що аж пашів здоров’ям. – Чи не вполювати нам якусь дичину, бароне? – гостинно запропонував він мені. Я, звісно, радо погодився. Надворі немилосердно припікало сонце, отож дорогою я швидко захекався і відстав од свого супутника. А тому хоч би хни! Іде собі …
Повернувшись додому, я вирушив у свою першу морську подорож. Адже я марив морем ще відтоді, як під стіл пішки ходив. І то не дивно, бо мій батько багато мандрував і довгими зимовими вечорами любив почастувати гостей гарячим пуншем та правдивими й неприкрашеними розповідями зі свого життя. Отож спершу я рушив на Цейлон. Спитаєте, де це? …
Ми спинилися на заїжджому дворі, аби відпочити з дороги й погрітися. У затишній кімнаті я зручно вмостився біля натопленої груби. Потершись об ноги, коло мене верчиком скрутилося руде кошеня. Візник усівся навпроти, повісивши свій ріжок на гвіздок. Аж раптом із ріжка забриніло: «Гу-у-у! Ту-ту-ту!» Ми повитріщали очі. Візник і не думав підносити ріжок до рота, …
Тієї зими, коли я повертався до свого маєтку в Німеччині, по всій Європі лютував шалений мороз. Навіть сонце і те занедужало й почало підкахикувати. Все навколо було вкрите шаром криги. Але кінь мій був настільки гарячий, що його копита під час бігу розтоплювали кригу на дорозі. Але варто мені було одного разу спинитися на мить, …
Після тієї халепи на Місяці в мене ще довго боліли боки. Тож мусив вигадати новий засіб проти ведмедів-ласунів, які липнули до меду, наче ті мухи. Бо терпець мені вже урвався, а ви ж знаєте, що в мене тільки м’язи міцні, а терпець слабкий! Другого дня я намастив медом дишель воза і заховався поблизу, влаштувавши засідку. …
Обхопив я тоді голову руками і ну її ламати, як викараскатися з цієї халепи! Аж враз я згадав, що турецька квасоля росте надзвичайно швидко. Тож я висадив одну квасолину і заходився рясно її поливати. Любо було глянути, як хутко вона пнеться до неба! Коли ж квасоля зачепилася вусом за місячний серп, я, не вагаючись, видерся …
Щойно я розсмакував військові подвиги, як – лишенько! – попри мою одчайдушність і відвагу, мене захопили в полон турки. Ба навіть гірше – продали в рабство до султана, де я мусив гарувати, як віл, і мозолити руки. Робота моя була вкрай марудною й одноманітною. Я мав щодня пильнувати бджіл на пасовиську, наче тих кіз чи …
Іншим разом дорогу мені заступило болітце. Нехай тобі всячина! Спершу воно здалося мені мілкою баюрою, горобцеві по коліна. Я підострожив коня і вихором помчав уперед. Та пролітаючи над болотом, на півдорозі, я побачив, що воно завбільшки з море. Вже в повітрі я розвернув коня назад, щоб на березі краще розігнатися. Одначе й наступного разу я …
Кмітливістю і спритністю стрибків мене міг перевершити хіба що… мій коник. Жодні перешкоди – ані канави, ані паркани – ніколи не заважали мені їхати навпростець. Аж якось я прямував битим шляхом у свій табір. Коли – де не візьмись – дорогу мені перетнуло малесеньке зухвале зайча з пухнастими вушками. Ти ба, який одчаюга! Я, звичайно …
Кілька днів по тому ми взяли в облогу чергову фортецю. Даруйте, я не розчув її назви через гармидер й оглушливу стрілянину. Точився запеклий бій, аж дим стояв коромислом. Я, звісно, як і завжди, вчинив купу подвигів і чимало ворогів порубав на локшину. Фельдмаршал звелів розшукати тямущу людину, аби тишком-нишком прокрастися у ворожу фортецю й полічити …