…погляд з боку
Тишко пішов до мами. І хоча він тривожився за своїх друзів, головною його думкою було те, що він уже вдома. Дракончик ніжно терся об мамину колючу шкіру, дивився в її прекрасні очі, й вона здавалася йому найкращою з-поміж усіх мам на світі. Вони сіли на дивані, й Тишко почав розповідати. Дракониха скрикувала в страшних місцях …
Минає 2019-й рік, гряде 2020-й. Багато експертів (чи «експертів»? – загалом, час покаже) стверджують, що наступний рік буде не простим. Втім, не уточнюють, не простим у порівнянні з чим? Певно, вони самі точно не знають. Проте мова зараз не про це. А хотілося поговорити про сподівання. Так вже повелося, що люди очікують від нового року …
Вони вирушили в мандри, як тільки почало світати. Вітер приніс кілька жмень малини, яку встиг десь знайти. Біля берега ріс невеликий гайок. Із двох струнких дерев з густими верховіттями Славко з Тишком зробили два незвичайних весла. Оксана нарвала запашної м’якої трави, щоб зручно було сидіти на плоту-паркані. Погойдуючись на хвилях, паркан заявив, що ніколи більше …
У тій оборі таки були цвяхи. Тишко, який ніколи в житті не лагодив парканів, люто позабивав усі цвяхи на місце так швидко і вправно, що й сам здивувався. А коли паркан перебрав усі свої дощечки, немов людина зі сну потягнулася, Тишко тільки вигукнув: – Отак! – Ото як я служив парканом у парку… – почав …
Блакитний вітер задрімав. Він пригрівся на сонечку й погойдувався прозорою хмаркою на великому жовтому камені. Блискучий зелений жук поспішав кудись у своїх справах і, наткнувшись на несподівану перешкоду, сердито задзижчав. Ото він і розбудив вітер. Перевернувши в повітрі неквапливого жука, вітер помчав до шахти, щоб відшукати своїх друзів. Він почувався ніяково, тому що так несподівано …
Королівство нетів залишилося позаду. Але труднощі поки не минали. Паркан без цвяхів складався тепер із окремих дощечок. Славко зв’язав його своїм поясом із морською пряжкою та Оксаниною стрічкою. Чималенький клумак вийшов. Ніс його на собі Тишко. Іти кам’янистою стежкою було важко, ноги ковзали й чіплялися за каменюки. Оксана чвалала ззаду, вигляд у неї був сумний …
Тишко й Оксана йшли поміж рядами мовчазних нетів. Час від часу вартові гамселили себе короткими паличками, й лунав глухий звук: «Бум-м!» Обличчя Нетуша Першого було блідіше, ніж звичайно. Худа рука нервово смикала ґудзик сірого мундира, аж геть відірвала його. Він відкинув ґудзика убік і взявся до другого. Король сидів на балконі свого палацу, звідки все …
Уздовж кордону поміж країнами данів і нетів, позначеного срібною межею, збиралося військо. Слід у слід ішли нети. Один зупинявся, потім другий – і так на однаковій відстані уздовж усієї срібної межі стояли нети. Неначе хтось розставив великі поштові скриньки. Ними командував Нет Клишоногий. Накульгуючи, ходив він біля самої межі, уважно придивляючись до зелених кущів, які …
У королівстві Нетуша вночі темно й безлюдно. Немає кущів, де могло б зачаїтися довговухе зайченя, немає трави, де міг би прошурхотіти вуж, немає квітки, де могла б сісти бджола. Спить король, сплять його вірні вояки. Нетушка згорнулася клубочком і теж спить. Завтра її одвезуть у село, до тітки, і королівська дочка заснула, так і не …
Відважному Дану снився гарний сон. Нібито він пішов порибалити, закинув вудки до чистого глибокого озера, і йому щастило. Величезна щука вже лежала на піску, а на другій вудці смикався великий вусатий сом. І тут його розбудили. Маленький Даник вбіг до спальні й заволав не своїм голосом: – Тату, тату, прокинься швидше, термінова звістка! Відважний сів …