…погляд з боку
Діставшись Аллахабада, Філеас Фоґ повернув слона провідникові й разом із друзями сів у потяг. Але Фікс уже повідомив про колотнечу, яку Паспарту влаштував у храмі. Отож, коли мандрівники прибули до Калькутти, господаря та його мажордома зразу схопила поліція. Фоґ і Паспарту сиділи в буцегарні. Бідолашний слуга місця собі не знаходив з розпачу. Тоді Фоґ запропонував …
Потяг їхав Індією, минаючи кавові та бавовникові плантації, величні храми. Паспарту очей не міг відвести від чудових краєвидів. А Фоґ грав у карти з сусідом по купе. На третій день подорожі потяг раптово зупинився посеред дороги. – Тут колія закінчується, – оголосив провідник. – Продовження за п’ятдесят миль[1] у місті Аллахабад. Паспарту нетямився від обурення. …
Тим часом поліція взялася за пошуки злодія-втікача. Кілька днів тому він поцупив з Англійського Банку величезну суму – п’ятдесят п’ять тисяч фунтів. Інспектор поліції Фікс був переконаний, що злодій тікатиме з Європи до Африки на пароплаві. Коли Фоґ дістався північно-африканського міста Суец, Фікс уже чекав на пристані. Фоґ послав Паспарту поставити йому в паспорті печатку …
Понад сто років тому жив собі на світі чоловік, якого звали Філеас Фоґ. Протягом багатьох років він провадив розмірений спосіб життя. Щодня ходив до клубу, де багатії зазвичай зустрічалися з друзями. Щоранку чоловік виходив зі свого будинку об 11:30 і проходив п’ятсот сімдесят шість кроків до клубу. Там він обідав. Після обіду Фоґ прочитував від …
Вже світало, коли я нарешті опинився на центральній вулиці Місячної Затоки. Буря вщухла, й хмари поступилися місцем осяйному блакитному небу. За багато років село анітрохи не змінилося. Тут досі стояли будинок моєї тітки, сільська церква та корчма «Чом би й ні». Я увійшов до старої корчми і знайшов її спорожнілою. Меблі, посуд, інші речі були …
Ми з Ельзивіром вибралися на палубу. Навколо нас, неначе ті скелі, здіймалися хвилі. Варта втекла, розібравши всі рятувальні човни. – Вони кинули нас помирати, як щурів, – сплюнув Ельзивір. Аж тут я дещо завважив. Удалині туманіло пасмо бескидів. – Ельзивіре! – закричав я, – глянь на ті бескиди… Ми ж у бухті Місячної Затоки! Ельзивір …
Мене та Ельзивіра кинули до в’язничної камери, де було темно, хоч в око стрель. Я забився в куток, знемагаючи через біль від ударів, якими почастували вартові. Через кілька днів двері з гуркотом відчинилися й нас потягнули до суду. Там містер Алдобранд сказав судді, що ми вдерлися в його будинок і вкрали діамант, що належав господареві. …
Тієї ночі Ельзивір домовився з капітаном одного корабля, щоб нас підвезли до Гааги, голландського міста. Він чув, що там можна вигідно продати коштовності. Я сидів на палубі й роздивлявся, як діамант виграє в місячному сяйві. Мій друг теж дивився на камінь, проте якось стурбовано. – Джоне, – звернувся Ельзивір до мене, – відколи ти взявся …
Коли я нарешті одужав, ми вирушили до Карисбрукського палацу. Того вечора над ним скупчилися чорні хмари. Ельзивір сіпнув за дзвінок, що висів біля величезних залізних воріт. За якусь мить ворота зі скрипом відчинилися, й тюремний вартовий, вигулькнувши з-за них, посміхнувся до нас жовтими зубами. Минулої ночі Ельзивір уже таємно з ним зустрічався, і той погодився …
Ми дісталися бухти опівночі. Кілька інших контрабандистів ховалися під бескидом. Вони нетерпляче тупцювали на березі. Побачивши, що я прийшов з Ельзивіром, чоловіки привіталися зі мною, мов із давнім другом. – Судно незабаром прибуде, – сказали вони мені. – Почекай разом з нами. Минуло кілька годин. Я не міг всидіти на місці від хвилювання. Аж ось …