…погляд з боку
Сонце вже котилося на спочинок, а Мохобородько все не повертався. – Де це він так довго! – бідкався Муфтик. – Може, з ним щось трапилося? Півчеревичок спробував пожартувати. – Принаймні йому нещодавно трапився змій, якого він поклав до кишені, – єхидно усміхнувся він. – Доки немає Мохобородька, хоч не боятимемося зміюки. А втім, Півчеревичок розумів, …
Трохи поблукавши, Муфтик урешті знайшов досить широкий і без вибоїн шлях, що вів прямо до руїн. Що ближче до мети, то серйознішими, мовчазнішими ставали друзі, а надто після того, як величезний сірий пацюк прошмигнув перед самим радіатором автомобіля. – Кажуть, пацюки – страшенні ненажери, – занепокоївся Муфтик. – Цікаво, чи згризуть вони автомобільні покришки. – …
Задоволений, Мохобородько йшов полем. В одній руці він тримав бідончика, а другою раз у раз обережно обмацував кишеню, де розкошував, перетравлюючи вершки, Рудольф. Водночас Мохобородько милувався довколишнім краєвидом, неяскрава краса якого сповнювала душу ніжним трепетом. По житньому лану вітерець котив легкі хвилі. Сонячне проміння золотило руїни палацу. Попереду темнів бір. Незабаром на узліссі зачервонів Муфтиків …
Мохобородько дійшов до села, і на нього звідусюди забрехали собаки. Деякі з них мало не вискакували з-під воріт, загрозливо гарчали і шкірили зуби. На щастя, Мохобородько дуже добре був обізнаний із життям сільських собак. Він знав, що найрозумніше – це не звертати на гавкунів уваги: якщо не помічаєш собаки, він скоро замовкне. Отож Мохобородько почимчикував …
Повернувшись до машини, крихітні чоловічки перш за все зварили собі заспокійливого чаю. І як тільки він охолов, випили швиденько, навіть без цукру. – Тепер усе гаразд, – сказав Мохобородько, – ось трохи почекаємо і тоді побачимо, як він діє. Чекали вони довгенько, проте ні Муфтик, ні Півчеревичок не виявляли ні найменших однак заспокоєння. Навпаки, дедалі …
Чоловічки поставили машину на узліссі, а самі пішли розшукувати рослини для заспокійливого чаю. Мохобородько пильно роззирнувся довкола. – Мішаний ліс, – вдоволено промовив він. – Сподіваюся, ми тут знайдемо все необхідне. І він поклав за пазуху два суцвіття кмину. – Вже саме лісове повітря впливає на мене заспокійливо, – додав Муфтик, глибоко дихаючи. – А …
Маленький червоний фургончик зупинився на роздоріжжі. – Куди звернемо? – запитав Муфтик, який сидів за кермом. Півчеревичок і Мохобородько, виткнувшись із вікна, огледілися. – Здається, перед нами дві дороги, – сказав Півчеревичок. – І це ускладнює вибір, – додав Мохобородько. – Якби одна, то легше було б вибирати. Друзі й справді опинилися у вельми скрутному …
Коли друзі разом із котом ступили до бабусиного садка, їх просто вразили чистота й лад, що панували скрізь. Стежинки охайно заскороджено, садові меблі привабливо пофарбовано в червоне. Ніде ні крапелини молока, ні лусочки. А сама бабуся в білосніжному фартушку, зі щасливим лицем, поспішала їм назустріч. – Нарешті ви прибули, золотенькі мої, – сяючи, примовляла вона …
Наступного ранку, тільки блимнувши, Мохобородько заквапився до машини і загукав: – Вставайте! Вставайте! Подумаймо про тістечка й какао! Вони не були впевнені, що старенька почастує їх ласощами за сірого кота Альберта, як обіцяла в листі. Але треба сподіватися на краще, тим більше, що сирки з’їли до останнього, зголодніли добряче. Півчеревичок одкрив дверцята машини. – А …
«Тепер я тут, – думав Мохобородько, лежачи нерухомо, – образно кажучи, ніби дерево, у вітах якого пташки звили гніздо. От хіба що дерево стоїть, а я мушу лежати. Опріч того, дерево корінням усотує з землі всілякі поживні речовини, необхідні для життя, а в мене ніякісінького коріння, котрим міг би дістати бодай ковток води». Від тривалого …