…погляд з боку
Там, де цвіли кульбаби, тепер світилися сиві голівки. А потім облітали на вітрі і кружляли понад травою. Легесенькі, мов парашутики. І було їх стільки, що годі перелічити. Мусі здалося, ніби вона таке вже десь бачила. Але де? Мабуть, уві сні. Авжеж. Там ще й не таке можна побачити. Минав травень, і помалу минав місяць жовтих …
Часом Бабуся гуляла в скверику й сама. Іноді – з Приятелем. Муся знала: якщо Бабусі немає вдома, то вона – у скверику. Надворі було так тепло, що балкон завжди стояв відчинений, і для Мусі не було нічого легшого, ніж туди застрибнути. А там сидіти й чекати, коли повернеться Бабуся. Звідти навіть видно лавку, де сиділи …
Якось уранці Бабуся прийшла з крамниці й сказала: – А знаєш що? Відсвяткуємо твій день народження, – і Бабуся виставила на стіл з торбини все, що купила. – Коли? – Коли захочеш, – відповіла Бабуся. – Хоч і сьогодні… Мабуть, спечу тобі торт. Давно нічого не пекла. Муся мрявкнула: – Ніколи не їла тортів. – …
Вони трохи походили в скверику, а потім сіли на вже знайому нам широку лавку з високими спинками і гладенькими бильцями. Бабуся з Приятелем щось собі говорили, але Мусі та Славкові на місці не сиділося. Вони гасали по траві й толочили її, поки не потомилися. Аж тут Приятель гукнув Славкові, що пора йти в музичну школу. …
Та Мусі передусім кортіло гарненько ознайомитися з помешканням. І надивитися собі місцинку, де зручно було б лежати. Мабуть, ось тут, на дивані. Біля цієї вишитої подушечки. І тільки вона там умостилася, так і заснула. Міцним котячим сном. Ще б пак! Після того, що вона пережила, лише так і засинають. Прокинулася Муся пізненько. А що ж …
Спершу вони зайшли в під’їзд дев’ятиповерхового будинку. Тоді – у помешкання на першому поверсі ліворуч від ліфта. Відчинили двері й ступили в передпокій, де на вішаку висів коричневий плащ. Чималенького розміру. А внизу під ним стояли великі брунатні черевики. – Чиї це? – спитала Муся. – Мого чоловіка, – відповіла Бабуся. – То він удома? …
Прочесавши кульбабогаляву, киця опинилася в якомусь скверику. Там де-не-де стояли гарні дерев’яні лави. Широкі, з високими спинками і гладенькими бильцями. На деяких сиділи звичайні бабусі, а на крайній – Бабуся в зеленій кофтині й жовтому капелюшку. Овва! Оце так Бабуся! Достоту як та кульбабка! Тільки стократ більша! Хоч усе в неї було мов у справжньої …
Саме цвіли кульбаби. І було їх стільки, що не полічити. Навіть якщо й долічиш до ста, то потім однак зіб’єшся. Автомобіль, що проїздив мимо квітучої кульбабогаляви, трохи пригальмував, і просто з відчиненого вікна вилетів якийсь сіренький волохатий клубочок. Просто в кульбаби. Потім автомобіль зірвався з місця і назавжди зник. Більше ми його не побачимо. Але …