…погляд з боку
На головному майдані Бамбаламська стоїть будівля пожежної команди з високою спостережною баштою – каланчею. Раніше нагорі вдень і вночі походжав Пожежник й уважно дивився: чи не загорілось бува десь? Та відколи з’явилися телефони, вусатий спостерігач на каланчі став не потрібен. Тепер, ледь запахне димом, бамбаламці телефонують за номером 01: – Горить! Запишіть мерщій адресу!.. – …
Дві доби з неба, як із лантуха, сипався й сипався колючий сніг. Та десь під обід третього дня вітер ущух, хуртовина вляглася, і на землю глянуло втомлене одуте сонце. Миколка вийшов на ґанок. Дихнув парою. «Зимно!» – стенув плечима. Але до хати не кортіло. І він заходився розчищати од снігу стежку до воріт. З усіх …
Самохідне Ліжко неспішно везло Дмитрика лікарняним парком. На клумбах духмяніли сині троянди, над ними кружляв Медичний Джміль. Помітивши хворого, він підлітав до нього і дзижчав: – З-з-зичу з-заліз-з-зного з-здоров’я! На вузькій алеї Ліжко ледь не зіштовхнулося з візком, що його котив Нахаба. Він був у лікарняній піжамі та капцях, але Дмитрик відразу його впізнав. І …
Пірати, яких відвіз до лікарні Тракторист, лежали в десятій палаті. Вони довго не поверталися до тями: каштани таки добряче їх побили. Медсестра мазала їх зеленкою, робила уколи, накладала компреси – і до ранку пірати одужали, але вирішили й надалі прикидатися хворими. – Скажемо, що в нас болить серце! – запропонував Нахаба. – Ги-ги-ги! – зареготав …
Можливо, комусь ця розповідь про хлопчика та білочку видасться малоймовірною. Проте в ній не вигадано жодного словечка. А було все так. Хлопчик занедужав. Хвороба почалася майже відразу, як після золотої осені настало холодне сльотаве передзим’я. У цю пору хлопчик простуджувався щороку. Як казали лікарі, у нього був ослаблений імунітет. Отож хлопчик лежав у ліжку і …
Вранці Бабуся нагородила Кролика орденом Моркви, а юнзі Метелку сказала: – Лізь на Дерево, герою. Їж усе, що тобі смакує, тільки не лусни! Спершу Дмитрикові смакували мандарини. Він їв їх, поки не стомився обдирати шкірку. Потім йому сподобались шоколадні жолуді. Дмитрик вирішив з’їсти рівно сто штук, але весь час помилявся з підрахунком і починав спочатку. …
– Ми переможці, ту-ру-ру! – заспівала Тягнучка, стрибаючи на одній ніжці. – Скажу Бабусі, нехай нагородить вас шоколадними медалями. – Як на мене, краще орденом, – запишався Кролик. – Шоколадно-морквяним із родзинками! І раптом він відчув запах сліз. Хто може плакати в лісі вночі? Чи не заблукав хтось? Ні, це плакала в своєму лісовому палаці …
Ледь починало світати. Коли крізь фіранку на вікні процідилося до кімнати ріденьке мерехтливе світло, дід Кирило розбудив Данилка. – Уставай, тебе давно карасі ждуть, – прошепотів він над самісіньким онуковим вухом. Зібралися швидко, бо все причандалля наготували ще з вечора, і хвилин за двадцять були вже на своєму облюбованому місці. Розмотали жилки, насилили на гачки …
Ледве наші мандрівники сховалися за горами, як із лісу вервечкою вийшли пірати. Вони були в сірих мундирах ледарської поліції й у високих рипучих чоботях. Попереду скрадався Горлохват, за ним – злобний Лобуряка, за Лобурякою, сопучи, плентався товстий Нахаба. А хто це там четвертий – хитрий, з гострим носом? Та це ж Нехлюй! За ним, повискуючи …
Кролик Пушок поспіхом розповідав Онучці та Дмитрикові про свої пригоди й повсякчас озирався: чи не женеться хто за ним? – Не тремти так, – сказала Тягнучка. – Ми поїдемо далі, а ти біжи поряд, і ніхто тебе не чіпатиме. – Не можу бігти, – сумно відповів Кролик. – Я маю спершу поїсти, бо інакше помру. …