…погляд з боку
Капітан Хвалько-Теревенько сидів у кріслі на палубі Рипучого Корабля й читав газету. А що? Усі дорослі читають газети. Навіть діти читають газети – є такі газети, які видаються спеціально для дітей. Вони завжди дуже яскраві, кольорові і в них друкують багато казок, оповідань про сміливих кошенят або цуценят, загадки й кросворди. Так от, читав капітан …
Рипучий Корабель поволі плив по темній поверхні океану. Капітан Хвалько-Теревенько хропів так голосно, що корабель час від часу здригався і втомлено зітхав. Тиша, що порушувалася хропінням, певно, дрімала б до ранку на м’якенькій подушці океану, якби… Якби корабель раптом не схопило щось величезне й тягуче. Капітан Хвалько-Теревенько звалився з гамака, набив на голові здоровенну ґулю …
Серед своїх друзів Тимко мав славу рішучого й відважного козарлюги. Матуся ж через те часто зітхала: «Таке мале, а вже бешкетує!» От і зараз Тимко таке утнув… З’їв мачулу! Оце витівка: вона ж неїстівна! Тимкові, правда, тяжко далося проковтнути набридливу лоскотуху. (Відкрию таємницю – мачула була д-у-у-же несмачна! Ти ж знаєш, що всі неїстівні речі …
Одного дня Тимко потай від мами вирішив попливти в Саргасове море. Він ніколи там ще не був, тому пильно дивився на компас і постійно виправляв свій курс згідно з вказівками стрілки. – Матуся казала, що це дуже цікаве море. Воно не має берегів і так густо поросло водоростями, що здалеку скидається на зелені луки, – …
Тимко нікого й нічого не боявся. Навіть лютого кальмара Архітеутиса[1]. Це лихе кровожерне чудовисько ніхто і в очі не бачив, однак мешканці океану жахалися вже одного його імені. Проте не буду вводити тебе в оману: одного Тимко все ж таки боявся. І дуже-дуже. Лоскоту! Надто, коли мама Китиха садовила його у ванну й починала щосили …
– Руки вгору! Казкова поліція! Ви заарештовані! – вигукнув Бровко Барбосович. І Зландій та Баба Свистуха вмить перестали крутитися, гепнулись на землю і сіли з піднятими догори руками. Посіпака перекинувся з голови на ноги, сів і теж підняв руки. Бровко Барбосович по черзі начепив їм наручники. Тоді відімкнув чарівним ключем клітку, випустив звідти Ковалів Щастя …
І тут раптом з’явилися Санта і Снігуронька. Не справжні, звичайно, а перевертні – чаклун Зландій та його прислужник Посіпака. Баба Свистуха здригнулася, втягнула носом повітря і підозріливо спитала: – Ви хто такі і що вам треба? – Та ви що? Не бачите? – вигукнув Майстер Тік. – Це ж Санта і Снігуронька! – вигукнув Майстер …
Чаклун Здандій і його прислужник Посіпака блукали по лісах, прислухаючись до кожного свисту. Чаклуну весь час доводилося чекати прислужника. – Ну що ти повзеш як черепаха?! – роздратовано казав Зландій. – Еге! Хе-хе! – задихаючись, відказував Посіпака. – Вам добре, ви чаклун, ви собі линете, линете над землею… А я по тій землі ногами біжу… …
І тут раптом пролунав пронизливий свист, від якого і Зландій, і Посіпака попадали на підлогу. До палацу хтось залетів, схопив клітку з Ковалями Щастя і зник. Коли Зландій підняв голову, нікого вже не було. – Що це таке?! – вигукнув чаклун. – Хто насмілився обікрасти мене, всемогутнього Зландія?! Де ти був, Посіпако?! Чому не пильнував?! …
А тим часом чаклун Зландій і його прислужник Посіпака в палаці радіють – щастинки-золотинки подіяли на них. Зландій танцює і співає: Ой, як гарно! Ой, як мені весело! Так ніколи ще, ніколи, Ще ніколи не було! – А тепер, – наказав Зландій Посіпаці, – приготуйся зустрічати Ковалів Щастя! Он вони вже біжать! Недаремно я їм …