…погляд з боку
Щороку останньої середи жовтня у Віммерб’ю був ярмарок і тоді, запевняю вас, від раннього ранку до пізнього вечора в місті вирував шум і галас. Усі люди і з Льонеберґи, й інших місць їхали туди продавати волів і купувати бичків, вимінювати коней та зустрічатися зі знайомими, шукати собі наречених і женихів, смоктати льодяники, танцювати шотландський танець, …
Суботній день, двадцять восьме липня, закінчувався. Еміль сидів у столярні й лютував дедалі дужче. Не вийде в нього і ювілею з приводу сотого чоловічка, як він собі задумав. Адже був суботній вечір, тож як він міг покликати Альфреда на гостину до столярні? Суботніми вечорами Альфред мав інші справи. Він сидів на порозі прибудови, де була …
Емілева мама вміла добре писати. І записувала всі Емілеві витівки до синьої книжечки, яку тримала в шухляді письмового стола. – Навіщо воно тобі здалося? – казав Емілів тато. – Щоб записати всі витівки, які робить наш хлопець, треба списати всі олівці, ти про це подумала? Однак мама не зважала на нього. Вона ретельно записувала всі …
Його шукали не тільки мама й тато, а й Альфред шукав. Наймит уже був вільний і хотів розважитися з Емілем. Однак у такій тісняві годі було навіть рухатися. Усі, хто там був, ходили навкруги й когось шукали: Альфред шукав Еміля, Еміль шукав Альфреда, Емілева мама шукала Еміля, Ліна шукала Альфреда, а Емілів тато шукав маму, …
Альфред, наймит у Катгульті, любив дітей. А надто Еміля, хоч той був бешкетник, яких мало. Але Альфред на це не зважав. Він однаково любив його і вирізав йому дерев’яну рушницю, зовсім схожу на таку, що стріляє. Еміль вигукував: «Пах-пах!», ніби стріляв, тож після цього катгультські горобці кілька днів боялися повертатися до своїх гнізд. Еміль любив …
Гостина в Катгульті почалася. Ось і гості вже напилися кави з тістечками та булочками і тепер розмовляли, чекаючи, поки знов зголодніють, щоб можна почати із вудженої поребрини, оселедцевого салату, ковбас та всього іншого. Під час розмови Емілева мама раптом вигукнула: – Ох, ми забули про Еміля! Він уже надто довго сидить, сердешний хлопчик! Емілів тато …
У неділю, десятого червня, у Катгульті була гостина. Мало приїхати багато людей із Льонеберґи та інших місць. Емілева мама готувалася до неї багато днів. – Дорого вона обійдеться нам, – сказав Емілів тато, – але як гоститися, то вже гоститися! Не скупімося. Хіба що можна зробити менші котлети. – Котлети будуть такі як треба, – …
Того дня в Катгульті на обід була м’ясна юшка. Ліна пересипала її в квітчастий супник, і всі сиділи навколо столу та їли юшку, а надто вже Еміль. Він дуже любив юшку, і це навіть було чути, коли він її їв. – Невже треба так гучно сьорбати? – запитала мама. – А як буде відомо, що …
Емілем з Льонеберґи звався хлопчик, що мешкав у Льонеберзі. Це був малий упертий бешкетник, зовсім не схожий на тебе. Хоч на вигляд здавався милим і чемним. Милим і чемним, коли не репетував. Хлопчик із круглими блакитними очима, рум’яним личком і білявим м’якеньким чубом, такий милий, як справжнє янголя. Але це тільки так здавалося. Насправді цей …
І Лотта лишилася сама. Тітонька Берґ передала їй обід. Лотта підняла кошика, де лежали свіжий лимонад, два млинці й холодна котлетка. – Таке смачне, як у Німанів, – сказала Лотта Бурмилові. Попоївши, вона ще раз протерла свої меблі. Потім стала біля вікна дивитися на Німанів. Юнас та Мія-Марія грали в саду із татом у крокет. …