…погляд з боку
Джесс Форестер та її найкраща подружка Лілі Гарт обідали на кухні маленького будиночка, в якому Джесс жила разом із татусем. – Я так наїлася! – промовила Лілі, погладжуючи свого животика. – Піца, яку приготував твій тато, просто неймовірна! Джесс усміхнулася. – Яке щастя, що ти живеш через дорогу: можеш приходити щоразу, як він її готує. …
Сяюча куля перетворилася на дощ жовтих іскор, які розчинилися в повітрі, відкривши Грізельду. Зелене волосся відьми розтріпалося й переплелося, мов зміюччя. Люсі сховалася під кущ, але Джесс, Лілі та Золотуня не зрушили з місця. – Не думайте, що ви мене здолали! – закричала відьма. – Ви зупинили бабайок цього разу, але я знайду спосіб привласнити …
– Е… існує спосіб дістатися туди, – озвався голос. – Пане Мудрун! – обернулася Джесс до сича. – Ви можете скористатися моїм маємним шляхом, – пояснив пан сич. – Я мав на увазі моїм таємним шляхом. Та-да! Він відхилив завісу з вербового гілля, відкриваючи оповитий лозою дерев’яний місток, що пролягав між верхівками дерев. – Місток! …
Дівчата й Золотуня прочісували ліс. Лілі угледіла ще одну частинку стрічки. – Сюди! – покликала вона. Перегодом Джесс знайшла ще шматочок, а потім і Золотуня побачила один під високим деревом. – Ми на правильній дорозі, – зауважила вона. Але то була остання стрічка, яку вони знайшли. Джесс зітхнула. – Не можу в це повірити! Ми …
Дівчата перелякано перезирнулись, а Золотуня сміливо наблизилася до бабайок. – Я живу в цій печері, – ввічливо промовила вона. – Упевнена, ми зможемо знайти вам новий дім деінде. Перший бабайка похитав брудною головою і дивно заговорив: – Бабайки жити в болоті біля вежа Грізельди. Ця печера краще, бабайки зробити її хороша, дати їй безлад! – …
За деревами їхнім очам відкрилася широка, вкрита мохом галявина, а за нею виднілася печера. Вхід до печери затуляли червоні двері з маленьким віконцем у формі півкола. Золотуня всміхнулася. – Отут я й живу. Люсі пострибала галявиною, погойдуючи своїм маленьким біленьким хвостиком. – Погляньте, як зацвіла шипшина! – сказала вона, присівши на задні лапки й подивившись …
– Звірі, що населяють Ліс Дружби, – пролунав голос. Дівчата обернулися, очима намагаючись відшукати того, хто говорив. І дуже здивувалися, коли побачили їхню знайому – руду кицю. Усміхнена, випроставшись на повен зріст, та стояла на двох задніх лапах, увишки дістаючи дівчатам до плечей. Джесс помітила, що на шиї в неї висів блискучий шарф. За кілька …
Лілі та Джесс кинулися слідом за кішкою. Руда тваринка бігла по газону Гартів у бік Блискучого струмка, що протікав обіч саду. – Дуже дивно, – зауважила Джесс задихаючись, поки вони бігли за кицею. – Зазвичай коти й кішки тримаються подалі від води. Тато Лілі вимостив каміння через струмок, щоб люди могли безпечно перейти на протилежний …
Лілі Гарт вийшла в сад, вдихаючи пахощі вкритої росою трави. Вдалині за деревами виднівся сарай, який її батьки перетворили на лікарню для диких тварин «Лапка допомоги». Лілі вдягла жилетку поверх зеленої сукні в смужку і підняла відро з листям капусти, що стояло біля дверей. Весело погойдуючи відром у руці, дівчинка підійшла до великого металевого вольєра. …
Там, де цвіли кульбаби, тепер світилися сиві голівки. А потім облітали на вітрі і кружляли понад травою. Легесенькі, мов парашутики. І було їх стільки, що годі перелічити. Мусі здалося, ніби вона таке вже десь бачила. Але де? Мабуть, уві сні. Авжеж. Там ще й не таке можна побачити. Минав травень, і помалу минав місяць жовтих …