…погляд з боку
Замок у королівстві був останньої моделі, тому кабінет Короля мав потаємну кімнату. Король ховався там від надокучливих відвідувачів. Або робив те, що роблять зазвичай у потаємних кімнатах – малював на стінах. Але не якісь дурниці. У вільний від основної роботи час Король діставав з комірчини драбину, кольорові олівці й малював величезну карту світу. Виходило гарно-прегарно! …
На одній маленькій планеті, яку деякі зірвиголови об’їжджають навіть на велосипеді, є маленьке королівство. Розташоване воно десь між тридев’ятим царством і тридесятим панством. Гектарів у цього королівства небагато, усього кілька соток, і на карті світу воно позначене лише крапкою. Такою крихітною, що прочитати назву не може ні Король, ні Головний Радник пан Етикетус – навіть …
Так, це дійсно той розділ перший, який мав бути на початку книжки, проте опинився саме в цьому місці стараннями комп’ютерного віруса. Прочитавши цей розділ, можна повернутися на перші сторінки і ще раз прочитати цю книжку. Сашко Біленький набурмосено сидів за комп’ютером. Він навмання тицяв пальцями в клавіші та невидющими очима дивився в монітор. Це ж …
– Ура-а-а-а-а! – закричали разом доїдалки. Вони стали радісно обійматися та жваво щось обговорювати, тицяючи пальцями-сардельками в бік ями. Товстуни відчули свободу і були щасливі, що нарешті скінчився весь цей жах. – Ур-а-а-а-а! – підтримали їх Марічка, Професор та Маркіз. Вони теж були раді, що нарешті найстрашніше залишилося позаду. Марко при цьому скакав, як маленьке …
– …І далеко зібралися? – почувся за спиною спокійний голос, і Петрик першим побачив Трояна, який, здавалося, з турботливою цікавістю споглядав сцену звільнення бранців. Проте в глибині його хижих очей палав шалений жовтий вогонь справжньої ненависті! – Ну добре, з цими дурнями все ясно! – кивнув він на Професора, який усе ще підтримував Біленького. – …
…Сашкові снилася рідна школа. Перед дошкою неквапом походжала Галина Петрівна. Всі щось напружено писали в зошитах. За першою партою сиділа Марічка Петренко. Вона теж шкряботіла ручкою, смішно нахиливши голову та старанно висолопивши язика. Час від часу дівчинка поправляла неслухняні кучері, що вибилися з-під обруча, якось по-особливому дмухаючи на них кутиком губ. Біленький відчув незвичне тепло …
А той зовсім навіть і не пручався! Він дриґав ніжками в повітрі, крутив хвостом незгірш Марка та ляскав Головного по плечах, наче вибиваючи з нього пилюку. – А мені мої хвостаті казали, що бачили когось із наших на карантині, та я їм не дуже повірив! А пам’ятаєш, як ми колись витинали на Форумі блатних вірусів? …
Таємний хід оминав пастку та знову виводив у тунель. Чи були в ньому ще якісь відгалуження, хлопці так і не встигли роздивитись. Завал, як повідомив Безвухий, влаштували самі шмиглі, щоб захистити себе від несподіваних гостей, а дверцята в стіні знайшли під час своїх розвідувальних операцій. Через кілька хвилин друзі побачили попереду світло, яке давало надію …
Дорога була нерівною. Під ноги весь час потрапляли великі шматки цегли, що відкололись від стелі. Йти було страшнувато. Світло від мобільного телефону сягало лише на кілька метрів уперед і тануло в моторошній пітьмі. З неї, здавалося, щомиті могло вискочити якесь підземне чудовисько і гарненько поснідати непроханими гістьми. Марко легко маневрував між уламками. Час від часу …
Підбігши до клітки, вони побачили розчинені дверцята, розкидану траву та повну відсутність Марічки з Кабасиком, які ще кілька хвилин тому солодко спали на підлозі. – Ех! Проґавили! – з розпачем промовив Біленький та опустився прямо на землю. – Як я міг не врятувати їх? Що ж я за людина? То Віруса мало не знищив, то …