…погляд з боку
Якось вранці Плюха розбудив страшенний гармидер: у хаті бряжчали миски, грюкали двері. Плюх навшпиньки прокрався до кухні та… аж рота розкрив від подиву! Геть усі полиці були зняті зі стін, а стільці стирчали догори ніжками. На столі стояв Топ і великою щіткою ялозив по стелі, лишаючи на ній білі вапняні смуги, а Шльоп сидів долі …
У хижці пацят стояли на комоді старовинні дзиґарі. Нікому з малечі не дозволялося їх чіпати. Один тільки дядечко Борсук щовечора обережно відчиняв скляні дверцята й заводив годинник великим різьбленим ключем. Удень і вночі розгойдувався бронзовий маятник, і дзиґарі виспівували свою веселу пісеньку: цок-цок, цок-цок. А щогодини вони урочисто вибивали: бімм-бомм! бімм-бомм! Здавалося, дзиґарі промовляють: «Вста-вай-те, …
На лісовій галявинці, у хижці під солом’яною стріхою, жили четверо дружних поросят: пацятко Плюх, його братики Топ і Шльоп та сестричка Хрю. Пацята були ще маленькі, і за ними наглядав дядечко Борсук. Ніхто з них ніколи не байдикував. Топ варив для всіх обід. Він був дуже товстим, бо страшенно любив куштувати все, що готував. А …
Яскраво горіли свічки в маленькій хатинці Вічного Шукача. За столом сиділи Венні й Вен, а поряд Смиринка й Ауринт. Вічний Шукач наливав їм у кухлики солодке виноградне вино. Зелене Мишеня вмостилося біля великої тарілки з медяниками. Воно двічі чи тричі пригубило чашу із запашним вином, що стояла перед Вічним Шукачем, і добряче захмеліло. Урешті-решт, сп’яніле …
Вічний Шукач важко йшов пустелею, намагаючись не загубити вузький ланцюжок маленьких слідів на сипучому піску. «Ці сліди залишила душа Венні», – вкотре подумав він. Зелене Мишеня принишкло, мабуть, заснуло в кишені його куртки. Повз Вічного Шукача, звиваючись, пропливла біла стрічка туману. Вічний Шукач придивився. Ні, це не просто туман, це хмарні палаци, ледве помітні зубчасті …
Венні невтішно ридала, зарившись обличчям у мереживні подушки. Корона впала з її голови і, виблискуючи, дзвінко покотилася по підлозі. – Яка я бридка, паскудна, – ридала Венні. Вона вдарила кулачком по подушці. – Вене, Вене, що я накоїла?! Тебе стратять – як я житиму? Хай і мене теж… Смиринка стояла біля неї. В очах її …
Вічний Шукач озирнувся. Прозора стіна залишилася далеко позаду. Тепер його обступали дивні, незвичайні дерева. Замість листя з них звисали й тихо шелестіли довгі шовковисті нитки. «О, та це ж ліс Опущених Вій, – здогадався Вічний Шукач. – Я чув про нього. А за цим лісом починається Нещадна Пустеля… Це буде ще гірше, ну та що …
Король Трагімор сидів у кріслі перед каміном, що жарко палахкотів. Зелені вогняні чоловічки в каміні танцювали, догідливо присідали, кланялися, підводили вгору гнучкі руки. Пасма вогняного волосся разом із димом відлітали в димар. – Щось Ауринт зволікає, – пробурмотів Трагімор. – Перстень Зміїне Око… Не знати мені спокою, доки я знову не надягну його на палець. …
Запали вечірні сутінки. Темний ліс повнився невиразними таємничими звуками. Тихо і протяжно про щось шуміли столітні дуби, шепотів легесенький вітер. Хруснула суха гілка. Чиї це кроки за спиною? Унизу під деревами панував непроглядний морок. Повзучі рослини обплітали ноги, не даючи ступити й кроку. Зненацька хтось схопив його за плече. Та ні, це просто важка, волога …
Вечоріло, коли Зелене Мишеня нарешті дісталося маленької хатинки Вічного Шукача. Затамувавши дух, не перебиваючи, вислухав Вічний Шукач плутану розповідь переляканого Мишеняти. – Он воно що! Душа Венні прикута до скелі в Царстві Сновидінь! – Вічний Шукач підхопився і схвильовано заходив по кімнаті. – Гірше не придумаєш! О, підступний чаклуне Трагіморе! Я знаю, де двері, що …