…погляд з боку
Якось уранці Бабуся прийшла з крамниці й сказала: – А знаєш що? Відсвяткуємо твій день народження, – і Бабуся виставила на стіл з торбини все, що купила. – Коли? – Коли захочеш, – відповіла Бабуся. – Хоч і сьогодні… Мабуть, спечу тобі торт. Давно нічого не пекла. Муся мрявкнула: – Ніколи не їла тортів. – …
Вони трохи походили в скверику, а потім сіли на вже знайому нам широку лавку з високими спинками і гладенькими бильцями. Бабуся з Приятелем щось собі говорили, але Мусі та Славкові на місці не сиділося. Вони гасали по траві й толочили її, поки не потомилися. Аж тут Приятель гукнув Славкові, що пора йти в музичну школу. …
Та Мусі передусім кортіло гарненько ознайомитися з помешканням. І надивитися собі місцинку, де зручно було б лежати. Мабуть, ось тут, на дивані. Біля цієї вишитої подушечки. І тільки вона там умостилася, так і заснула. Міцним котячим сном. Ще б пак! Після того, що вона пережила, лише так і засинають. Прокинулася Муся пізненько. А що ж …
Спершу вони зайшли в під’їзд дев’ятиповерхового будинку. Тоді – у помешкання на першому поверсі ліворуч від ліфта. Відчинили двері й ступили в передпокій, де на вішаку висів коричневий плащ. Чималенького розміру. А внизу під ним стояли великі брунатні черевики. – Чиї це? – спитала Муся. – Мого чоловіка, – відповіла Бабуся. – То він удома? …
Прочесавши кульбабогаляву, киця опинилася в якомусь скверику. Там де-не-де стояли гарні дерев’яні лави. Широкі, з високими спинками і гладенькими бильцями. На деяких сиділи звичайні бабусі, а на крайній – Бабуся в зеленій кофтині й жовтому капелюшку. Овва! Оце так Бабуся! Достоту як та кульбабка! Тільки стократ більша! Хоч усе в неї було мов у справжньої …
Саме цвіли кульбаби. І було їх стільки, що не полічити. Навіть якщо й долічиш до ста, то потім однак зіб’єшся. Автомобіль, що проїздив мимо квітучої кульбабогаляви, трохи пригальмував, і просто з відчиненого вікна вилетів якийсь сіренький волохатий клубочок. Просто в кульбаби. Потім автомобіль зірвався з місця і назавжди зник. Більше ми його не побачимо. Але …
Усі знають персонажів Наталі Гузєєвої, героїв мультфільмів, знятих за її сценаріями: веселого крапельку Капітошку й непосиду Петрика П’яточкина. Сьогодні Петрик П’яточкин живе не лише на екрані. У новій книжці непосидющий П’яточкин накликає на себе й на однокласників небезпеку, а тоді, долаючи свої страхи й образи, усіх рятує. Після такої подорожі Петрик уже знає, що думка …
Тепер нашим мандрівникам легше було домовитися. Ніхто просто так не упирався, не біг уперед як очманілий і не відставав. Тому йшли вони прямо до мети, не відвертаючись на дурниці. – Дивіться, що це таке? – зупинився раптом Непосидько. – Невже це літак наших хлопців? І справді, посеред узлісся на траві стояла справжня модель пасажирського літака …
Ми могли б зараз поплисти, а потім піти прямо за Петрусем і дізнатися, чи пощастило йому досягти мети. Але це було б нечесно з нашого боку, не по-товариськи. Адже на середині річки ми залишили трьох мандрівників, яким теж конче потрібно потрапити до дитячого табору. «Ну то й що! – скажете ви. – У трьох моряків …
– А зараз усі в човен! – скомандував Петрусь і, залишивши на березі м’яч, важко бухнувся в стару рибальську плоскодонку. Вода під човном зашумувала й підібралася до самих бортів. Петрусь сів на весла, але враз підхопився і крикнув: – Кидай м’яча! Нетак кинув м’яч. Петрусь незграбно схопив його, втратив рівновагу і гепнувся на дно човна. …