…погляд з боку
Виявилось, що брат тітоньки Марини грає на флейті. Це чудовий інструмент. Жоден інший не може так тонесенько пищати, як флейта. І на вигляд вона дуже гарна: з одного боку щілинка-пискалка, з другого – нірка, а посередині – блискучі кнопочки. Ще й до того ж зветься вона – пікколо. Дядечко-артист нам першого ж вечора зіграв на …
За той час, як до мене підселилися сусіди, я проробив у домі велику роботу: у всіх шафах і буфеті прогриз невеличкі дірочки. Це для того, щоб тітонька Марина знала, де в неї лежать які продукти. Дірочки в домі – це наче дірочки в швейцарському сирі: що їх більше, то краще. Скажімо, тітонька Марина хоче, щоб …
Ще зранку ми з Петриком приготували фарби, пензлики, картон і папір, а по обіді узялися до роботи. Задумали зробити маску лева. Грізну, страшну, щоб усі злякались. Комісія, яка роздаватиме призи, побачить, злякається і одразу ж віддасть Петрикові перший приз. А може, навіть усі призи зразу. Спочатку ми вирізали з картону голову лева. Потім проробили дірки …
Добридень, це я… Ні, ні, ви ж не туди дивитесь: я тут, унизу. Бачите?.. Дуже приємно. Мене звуть Мицик, мишенятко Мицик. Добре, що ми з вами зустрілися. У мене сьогодні велика радість, така велика, що обов’язково треба з ким-небудь поділитися. Моя сусідка, тітонька Марина, збирається подарувати мені отако-о-ого кота… Вона вже навіть пішла по нього, …
Місто поринуло в пітьму. Вулиці геть спорожніли. Лише іноді промчить автомобіль, блимнувши фарами, чи поспішить додому пізній перехожий. Фургончик повернув на шосе Свободи. – Тепер скоро, – прошепотів Півчеревичок. Муфтик їхав дуже повільно, щоб Вольдемар, який сидів верхи на слоні, не відставав. – Їдь усе-таки трохи швидше, – попрохав Півчеревичок. – Нерви не витримують оцього …
Мохобородько прокинувся від денного сну, бо з кухні долинав лоскітливий запах млинців. Отже, господиня смажить їх на сковороді… Але дивина – його це не потішило. Мохобородько, звичайно, полюбляв млинці, просто неймовірно любив, проте сьогодні їхній запах не особливо впливав на нього. Їсти йому взагалі не хотілося, не було апетиту і край. Раптом Мохобородько згадав, що …
– Ти коли-небудь бачив живого ведмедя? – запитав Муфтик Півчеревичка. Після відвідин Вольдемара вони повернулися до готелю і мали доволі часу роздивлятися трьох ведмежаток на картині. – Я навіть не бачив живого слона, – пошкодував Півчеревичок. – Та сьогодні увечері, сподіваюсь, така нагода випаде. – І я всім серцем уповаю на це, – сказав Муфтик. …
Приїхавши до лікарні, Муфтик і Півчеревичок прив’язали Комірця до ліхтарного стовпа. У цьому, звісно, не було потреби, тому що собача й так терпеливо чекало б на них. Але Муфтик не хотів, щоб перехожі вважали Комірця якимось приблудним цуциком, і тому гадав, що доцільніше його прив’язати. – Сподіваюся, що сьогодні Вольдемарові трохи ліпше, – сказав Муфтик. …
Жінка обернулася і кинулась бігти, тягнучи за собою на повідку Мохобородька. А той нічого не розумів. Що це сталося з його сторожем? Що зненацька примусило її так запанікувати? «Ну й пригодонька, – міркував він. – Сама зовсім не вміє ходити на повідку! Чому летить, мов опечена, і смикає щосили?» А жінка бігла не зупиняючись. І …
Жінка сіла в крісло й наказала Мохобородькові виструнчитись перед нею. – Отже, мій маленький, – суворо мовила вона і при цьому зиркнула на кумедного чоловічка пронизливим поглядом. – Ти сказав, що хочеш трохи погуляти? – Справді хочу, – кивнув Мохобородько. – У мене страшенно сверблять підошви, якщо я час од часу не торкаюся ними землі. …