…погляд з боку
Слухайте, ми ж зовсім забули про піратів! Вони втекли від завалочної машини й причепилися до нових поручнів, які піднімав на каланчу баштовий кран. Отже, тепер пірати на каланчі, але про це ще ніхто, крім нас, не знає. Ось погляньте: лежать і стогнуть. Хто схопився за живіт, хто за ногу, хто за груди. Все в них …
Пам’ятаєте Дятла-теслю, який змайстрував Дмитрикові пліт? Так ось, телеграфістом у Бамбаламську працює його брат – теж, ясна річ, Дятел. Коли прибігла Тягнучка, він саме вечеряв: довбав шмат дубової кори із солодкими комашками. Але телеграма – справа термінова. Дятел узяв аркушик паперу, який простягнула йому у віконце Тягнучка, і дзьобом почав рахувати слова: ДЕРЕВО ДОБРИХ СПРАВ …
Миттю день пролетів! От уже й вечір. Бабуся Грибуся розповідає по радіо свою билицю, юнга Метелко, пожежник Сплюх і всі бамбаламські дітлахи слухають… А де ж Онучка Тягнучка? Давненько ми її не бачили – з тієї самої пори, як Самохідне Ліжко не пустило її до Дмитрика в лікарню. Гадаєте, Тягнучка повернулася тоді додому? Ні-і, вона …
(Друга вечірня билиця) У місті Бамбаламську на вулиці Садовій жив чоловік на прізвище Сплюх. У його квартирі було три кімнати: спальня, позіхальня та дрімальня. Вікна всіх кімнат були щільно зачинені, й на них висіли чорні штори, аби з вулиці не влетів сонячний зайчик. Ви вже, мабуть, зрозуміли, що понад усе на світі Сплюх любив спати? …
На головному майдані Бамбаламська стоїть будівля пожежної команди з високою спостережною баштою – каланчею. Раніше нагорі вдень і вночі походжав Пожежник й уважно дивився: чи не загорілось бува десь? Та відколи з’явилися телефони, вусатий спостерігач на каланчі став не потрібен. Тепер, ледь запахне димом, бамбаламці телефонують за номером 01: – Горить! Запишіть мерщій адресу!.. – …
Самохідне Ліжко неспішно везло Дмитрика лікарняним парком. На клумбах духмяніли сині троянди, над ними кружляв Медичний Джміль. Помітивши хворого, він підлітав до нього і дзижчав: – З-з-зичу з-заліз-з-зного з-здоров’я! На вузькій алеї Ліжко ледь не зіштовхнулося з візком, що його котив Нахаба. Він був у лікарняній піжамі та капцях, але Дмитрик відразу його впізнав. І …
Пірати, яких відвіз до лікарні Тракторист, лежали в десятій палаті. Вони довго не поверталися до тями: каштани таки добряче їх побили. Медсестра мазала їх зеленкою, робила уколи, накладала компреси – і до ранку пірати одужали, але вирішили й надалі прикидатися хворими. – Скажемо, що в нас болить серце! – запропонував Нахаба. – Ги-ги-ги! – зареготав …
Вранці Бабуся нагородила Кролика орденом Моркви, а юнзі Метелку сказала: – Лізь на Дерево, герою. Їж усе, що тобі смакує, тільки не лусни! Спершу Дмитрикові смакували мандарини. Він їв їх, поки не стомився обдирати шкірку. Потім йому сподобались шоколадні жолуді. Дмитрик вирішив з’їсти рівно сто штук, але весь час помилявся з підрахунком і починав спочатку. …
– Ми переможці, ту-ру-ру! – заспівала Тягнучка, стрибаючи на одній ніжці. – Скажу Бабусі, нехай нагородить вас шоколадними медалями. – Як на мене, краще орденом, – запишався Кролик. – Шоколадно-морквяним із родзинками! І раптом він відчув запах сліз. Хто може плакати в лісі вночі? Чи не заблукав хтось? Ні, це плакала в своєму лісовому палаці …
Ледве наші мандрівники сховалися за горами, як із лісу вервечкою вийшли пірати. Вони були в сірих мундирах ледарської поліції й у високих рипучих чоботях. Попереду скрадався Горлохват, за ним – злобний Лобуряка, за Лобурякою, сопучи, плентався товстий Нахаба. А хто це там четвертий – хитрий, з гострим носом? Та це ж Нехлюй! За ним, повискуючи …