…погляд з боку
Невідомо, хто злякався більше: Людвіґ Чотирнадцятий чи пухнаста кулька. Хоч би там як, першим озвалося лисеня. – Що за погані манери – налітати на безневинних звірів, – поскаржився Людвіґ Чотирнадцятий. – Мені варто було б заявити в поліцію. – Я не налітала ні на кого, бо, власне, не вмію літати, – пропищала кулька. – Якщо …
А наступного ранку першим прокинувся Людвіґ Чотирнадцятий й одразу ж розбудив Лабана. – Вставай, – термосив він його. – Я хочу більше дізнатись про ліс – нам було так весело вчора! Та Лабан був іншої думки: він іще не забув витівки з медяниками. – Не хочу з тобою грати… – відповів він. – Тому що …
Зайчата пострибали геть, а Лабан, вдаривши себе в груди лапою, вишкірився: – Слава хитрощам! Ось що робить лис, якому кортить медяників! Тобі не здається, що це весело – дурити? Юке-Ю та Туфе-Ту не встигли далеко відбігти, тож почули слова Лабана і поспішили назад. – А ми думали, що ти наш друг, – звернувся до Людвіґа …
На світанку другого дня Лабан розбудив свого молодшого братика Людвіґа Чотирнадцятого. – Вставай, – кисло мовив Лабан. – Ходімо грати! Людвіґ Чотирнадцятий протер заспані очі й солодко позіхнув: – Я не хочу з тобою грати! Усі мої друзі кажуть, що ти справжній крутій. Лабан щасливо посміхнувся. – Радий чути, бо так воно і є. Ну …
Найохочіше татусь Ларсон розповідав про Максиміліана, гончого пса, що жив у садибі, яка притулилася до самого лісу. – Він знає всі виверти і майже такий хитрий, як я. Побачимо, хто з вас першим обдурить його. – Я, бо я найхитріший! – завше вихвалявся Лабан. – Ні, я, – скавчали та сперечались Леопольд, Лаґе, Лассе-старший та …
Чи знаєш ти Ларсонів? Ні, не тих Ларсонів, що завжди вітаються на вулиці та подеколи ходять до вас у гості. Я говорю тобі про хитрих Ларсонів. Якщо ж я додам, що хитрі Ларсони живуть у норі, то ти одразу й зрозумієш, що йдеться про найбільшу та найхитрішу родину на весь ліс. Ти, певно, й не …
Читати книги Соні дуже подобалося. Та дуже не подобалося їй, що всі книги закінчуються однаково: Кінець. – А що було потім? – запитувала Соня. – Коли вовкові розпороли черево і Червона Шапочка з бабусею вибралися звідти живі та здорові? – Потім?.. – замислювався хазяїн. – Певно, бабуся зшила їй вовчу шубу. – А потім? – …
Настала осінь. Квіти на газоні зів’яли, кішки поховалися в підвали, а у дворі з’явилися великі мокрі калюжі. Разом з погодою зіпсувався й Іван Іванович. Він розповідав усім перехожим, що в Соні брудні лапи (через що ніхто з нею не хотів грати). Мало того, після кожної прогулянки він заганяв Соню до ванної і мив її там …
Одного дня Іван Іванович пішов до магазину, а Соні велів чекати його біля входу. Сиділа Соня, сиділа, чекала, чекала і раптом подумала: «Нащо я його тут чекаю? Якщо він увійшов через вхід, то вийти має через вихід!» – і побігла до виходу. Сиділа вона, сиділа, чекала, чекала – а хазяїн не виходить. «Звичайно, – зміркувала …
У квартирі Івана Івановича зберігалося дуже багато книг. Дванадцять, чи вісімнадцять, чи навіть сто. (Сто – це така цифра, до якої навіть Іван Іванович рідко долічував; а Соня вміла тільки до десяти.) «І чого припадають пилом!» – подумала одного дня Соня і попросила хазяїна навчити її читати. – Гаразд, – погодився Іван Іванович. – Та …