…погляд з боку
Уздовж кордону поміж країнами данів і нетів, позначеного срібною межею, збиралося військо. Слід у слід ішли нети. Один зупинявся, потім другий – і так на однаковій відстані уздовж усієї срібної межі стояли нети. Неначе хтось розставив великі поштові скриньки. Ними командував Нет Клишоногий. Накульгуючи, ходив він біля самої межі, уважно придивляючись до зелених кущів, які …
У королівстві Нетуша вночі темно й безлюдно. Немає кущів, де могло б зачаїтися довговухе зайченя, немає трави, де міг би прошурхотіти вуж, немає квітки, де могла б сісти бджола. Спить король, сплять його вірні вояки. Нетушка згорнулася клубочком і теж спить. Завтра її одвезуть у село, до тітки, і королівська дочка заснула, так і не …
Відважному Дану снився гарний сон. Нібито він пішов порибалити, закинув вудки до чистого глибокого озера, і йому щастило. Величезна щука вже лежала на піску, а на другій вудці смикався великий вусатий сом. І тут його розбудили. Маленький Даник вбіг до спальні й заволав не своїм голосом: – Тату, тату, прокинься швидше, термінова звістка! Відважний сів …
Відразу за срібною межею шелестіла смарагдова трава, квітли червоні гвоздики, жовті й фіолетові тюльпани. Цокотіли коники, що стрибали в траві. Трохи далі квакали жаби – значить, там було невелике озерце або болітце. Блакитний вітер опустився на найбільший тюльпан і відразу ж почав на ньому розгойдуватися – це було улюблене його діло. Паркан згорнувся рулончиком, але …
Колись, дуже давно, король нетів був звичайним хлопчиком. Тобто він був не зовсім звичайним хлопчиком, оскільки його батько був королем, а мама – дружиною короля. Погодьтеся, не часто зустрінеш школяра, в якого тато – король! А так у нього все було як у людей. Він ходив до школи, вчив уроки й заробляв різні оцінки. Найвища …
Поки Оксану з Тишком вели до тієї кімнатки, король уважно вислухав своїх радників. Після того, як королівство зробилося сіре, наче мишача шкурка, головними серед його мешканців стали залізні нети. Хоч кого могли вони схопити й запроторити до в’язниці. Їх не можна було ні вблагати, ні розжалобити. Тому люди ховалися вдома, намагаючись зайвий раз не потрапляти …
– Тьху! – Тишко виплюнув соломинку, що потрапила йому до рота. – Не плюйся, будь ласка, ти тут не сам, – сердито зауважила Оксана. Вона спробувала заплести скуйовджене волосся у дві кіски. – Куди це ми потрапили? – Що ж мені, солому їсти?! – раптом пирхнув Тишко й навіть зубами клацнув. Оксана здригнулася: вона ще …
Ішли вони наче і швидко, але виходило повільно. То Оксана спіткнеться, то дракон озирнеться. Тільки Славко простував пружною, рівною ходою і тільки вряди-годи зупинявся, щоб його наздогнали. Світло виявилося не дуже близько, і коли вони нарешті дісталися до виходу з підземелля, Оксана геть зморилася і пленталася позаду. Хотіла вже й попхинькати, але не хотіла, щоб …
Двері були старі, з темного дерева, подекуди їх поточили шашелі, тож того вони вкрилися чудернацькими візерунками. Колись на них висів великий замок. Збереглися два залізні кільця, куди просовувалася дужка, але сам замок, плескатий і квадратний, лежав біля дверей. Славко узяв його, покрутив у руках. Замок тягуче заскреготів. А може, то не замок заскреготів, а двері …
Якщо чесно, першим до цього будинку прибіг м’ячик. Будинок старий, трухлявий, ніхто в ньому давно не живе. Вікна забиті дошками. Але увійти до нього просто – будинок будуть валяти, тож двері незамкнені. Бульдозер розвалив дві стіни, здіймаючи хмари рудої куряви, і вантажівки цілісіньку днину возили сміття. Зусібіч здіймаються нові багатоповерхівки. Може, десь на десятому поверсі …