…погляд з боку
Так, це дійсно той розділ перший, який мав бути на початку книжки, проте опинився саме в цьому місці стараннями комп’ютерного віруса. Прочитавши цей розділ, можна повернутися на перші сторінки і ще раз прочитати цю книжку. Сашко Біленький набурмосено сидів за комп’ютером. Він навмання тицяв пальцями в клавіші та невидющими очима дивився в монітор. Це ж …
– Ура-а-а-а-а! – закричали разом доїдалки. Вони стали радісно обійматися та жваво щось обговорювати, тицяючи пальцями-сардельками в бік ями. Товстуни відчули свободу і були щасливі, що нарешті скінчився весь цей жах. – Ур-а-а-а-а! – підтримали їх Марічка, Професор та Маркіз. Вони теж були раді, що нарешті найстрашніше залишилося позаду. Марко при цьому скакав, як маленьке …
– …І далеко зібралися? – почувся за спиною спокійний голос, і Петрик першим побачив Трояна, який, здавалося, з турботливою цікавістю споглядав сцену звільнення бранців. Проте в глибині його хижих очей палав шалений жовтий вогонь справжньої ненависті! – Ну добре, з цими дурнями все ясно! – кивнув він на Професора, який усе ще підтримував Біленького. – …
…Сашкові снилася рідна школа. Перед дошкою неквапом походжала Галина Петрівна. Всі щось напружено писали в зошитах. За першою партою сиділа Марічка Петренко. Вона теж шкряботіла ручкою, смішно нахиливши голову та старанно висолопивши язика. Час від часу дівчинка поправляла неслухняні кучері, що вибилися з-під обруча, якось по-особливому дмухаючи на них кутиком губ. Біленький відчув незвичне тепло …
А той зовсім навіть і не пручався! Він дриґав ніжками в повітрі, крутив хвостом незгірш Марка та ляскав Головного по плечах, наче вибиваючи з нього пилюку. – А мені мої хвостаті казали, що бачили когось із наших на карантині, та я їм не дуже повірив! А пам’ятаєш, як ми колись витинали на Форумі блатних вірусів? …
Таємний хід оминав пастку та знову виводив у тунель. Чи були в ньому ще якісь відгалуження, хлопці так і не встигли роздивитись. Завал, як повідомив Безвухий, влаштували самі шмиглі, щоб захистити себе від несподіваних гостей, а дверцята в стіні знайшли під час своїх розвідувальних операцій. Через кілька хвилин друзі побачили попереду світло, яке давало надію …
Дорога була нерівною. Під ноги весь час потрапляли великі шматки цегли, що відкололись від стелі. Йти було страшнувато. Світло від мобільного телефону сягало лише на кілька метрів уперед і тануло в моторошній пітьмі. З неї, здавалося, щомиті могло вискочити якесь підземне чудовисько і гарненько поснідати непроханими гістьми. Марко легко маневрував між уламками. Час від часу …
Підбігши до клітки, вони побачили розчинені дверцята, розкидану траву та повну відсутність Марічки з Кабасиком, які ще кілька хвилин тому солодко спали на підлозі. – Ех! Проґавили! – з розпачем промовив Біленький та опустився прямо на землю. – Як я міг не врятувати їх? Що ж я за людина? То Віруса мало не знищив, то …
…Зранку першим прокинувся Професор. Він обережно, щоб нікого не розбудити, виліз із теплої лежанки, розім’яв ноги та вийшов із клітки на мощену камінням доріжку. Пам’ятаючи, як небезпечно прогулюватись віртуальним світом самому, Петрик вирішив не відходити далеко. Ранок був по-літньому теплий. Хоч опале листя шурхотіло під ногами та нагадувало про осінь, повітря ще не охололо, тому …
Дорога до зоопарку не запам’яталась якимись видатними подіями. Єдиною невеликою неприємністю було те, що Маркіз де Переймало, який упевнено вів друзів до мети, ледь не наступив лапою на старого, іржавого цвяха, що валявся на дорозі. Хазяйновитий та турботливий Професор (щоб більше ніхто на нього не напоровся) кинув цвях до кишені. Як виявилось, усе в цьому …