…погляд з боку
Марлі виставила на замку цифри 1-5-3 – і той клацнув. – Скоріше піднімайтесь! – покликала вона Іслу і Сая. Відчинивши двері, дівчинка заповзла всередину. У будиночку можна було стояти. – Ого! Круто, – сказав Сай, заповзаючи слідом за Марлі. Ісла рухалася за хлопчиком. Лісовий будиночок мав дерев’яний дах, вікна зі справжнього скла, червоні завіси, що …
– Що нам робити? – спитала Марлі в Сая. – Треба зіграти в геокешинг! – відповів він. Марлі з Іслою перезирнулись. – Що таке? Ніколи не грали в геокешинг? – здивувався Сай. – Я навіть не знаю, що це, – відповіла Ісла, перекинувши волосся на інше плече. – Свого роду пошуки скарбів, – пояснив Сай. …
– ГР-Р! – плюхнувся Сай на траву. – Скільки загадок ми повинні розгадати, щоб нарешті дістатися скарбу? Марлі теж це цікавило. Вона була абсолютно впевнена, що в металевій скриньці є скарб, упевнена, що пошук нарешті завершився. Він узагалі колись завершиться? – Ну гаразд, подивімось, що тут, – сказала Ісла, розгортаючи аркуш. Це був усе той …
Бур’яни на подвір’ї містера Самерлінга сьогодні здавалися вищими, ніж учора. І сміття, розкиданого двором, теж було більше. Хоча, можливо, у Марлі лише розігралась уява. Дівчинка вставила ключ у замок воріт. – Підходить! – сказала вона, провернувши ключ і потягнувши замок. – Ага! – вигукнув Сай, коли замок піддався. Відчинивши ворота, компанія зайшла на заросле подвір’я …
– Отже, очевидно, це щось пов’язане з квітами, – сказала Ісла, витягнувши ноги перед собою. Марлі кивнула на знак згоди. – Що значить «очевидно»? – спитав Сай. – Ти ніколи не грав у «Любить, не любить…»? – спитала Марлі. Сай, здавалося, зовсім розгубився. – Ну, знаєш… Береш квітку, – почала пояснювати Марлі, але Сай усе …
– Я знаю, що це! – мовила Ісла, підстрибуючи від захоплення так, що її котячі вушка ледве не впали. Однак дівчинка встигла їх упіймати. – Ти можеш це прочитати? – спитав Сай. Марлі була так само здивована, як і хлопець. Вона не бачила в цих символах жодного сенсу. – Ну, не можу поки що, – …
– Отже, кому ми маємо зателефонувати? І за яким номером? – спитав Сай. Марлі й гадки не мала. Дівчинка роздивлялася чорнильний малюнок у верхній частині аркуша. На ньому був зображений телефон на столі. Але жодного номера, за яким потрібно було б зателефонувати. – Думаю, ми маємо це розгадати, – припустила Ісла. Марлі поклала аркуш до …
Магазин родини Сая розташовувався за чотири квартали від будинку Марлі, тож, отримавши дозвіл батьків, вони попрямували туди. – Як думаєте, що ми знайдемо наприкінці? – спитав Сай дорогою. – Не знаю. Гроші? – припустила Марлі. – Так, але скільки? – спитав Сай. Марлі знизала плечима. «Сподіваюсь, що на квиток до Чикаго вистачить», – подумала вона, …
– Ведмеді?.. – повільно проговорив Сай. – Але в нашому місті немає ведмедів. Тут навіть зоопарку немає. – Не думаю, що містер Самерлінг хотів, щоб ми знайшли справжніх живих ведмедів, – відповіла Марлі. – Про яких іще ведмедів може йтись? – Може, про плюшевих ведмедів? – припустив Сай. – Хтось із вас має плюшевого ведмедика? …
Міс Лавлейс витягла з теки один із білих конвертів. – У цьому конверті – ваша перша підказка, – сказала вона, піднісши його. – Хто хоче відкрити? – Я, – одночасно із Саєм вигукнула Марлі. – Ти ближче, тож тримай, – сказала міс Лавлейс, передаючи Марлі конверт разом із золотим ножем для відкриття листів. Розрізавши конверт, …