…погляд з боку
– А може, й зможемо, – промовив Сай. – Тримай-но. Він вручив ліхтарик Марлі, потім засунув руку в кишеню і витягнув звідти ключ, що вони здобули зі словника. Вставив його в замок і повернув. Коли двері відчинились, хлопчик вигукнув: «Вуаля!» – Ну тоді добре, – задоволено сказала Марлі. Нарешті хоч щось пішло так, як було …
– Звідси має бути вихід, – сказала Марлі, озираючись довкола. Але в темряві майже нічого не було видно. – Посвіти ліхтариком, Саю. – Я вже робив це. І не раз. Повірте, – втомлено сказав Сай, але все ж посвітив ліхтариком довкола. Марлі схрестила руки на грудях. – Містер Самерлінг мешкав один, – нагадала вона всім. …
– Дивно, – сказала Марлі, не зводячи погляду з каміна. Ісла знову його вимкнула. Але той знову загорівся сам собою. А потім заблимав. Блим-блим-блим! Блим!.. Блим!.. Блим!.. Блим-блим-блим! – Ц-це привид? – затинаючись, спитала Ісла. Один охороняє вхід, а інший зберігає ключ. «У будинку містера Самерлінга і справді мешкають привиди? – здивовано подумала Марлі. – …
Діти застигли. – Хто це? – спитала Марлі, стискаючи поруччя. Хай хто б це був, у двері задзвонили знову. Потім постукали. – Відповідати будемо? – спитав Сай. – Спочатку подивімося, хто там, – запропонувала Ісла. Діти тихенько підкралися до дверей. Марлі трохи зсунула оклюдер із лінзи окулярів. На неї зиркнули злі зелені очі. – Це …
– САЮ! – крикнули Ісла з Марлі. – Я тут, унизу, – відгукнувся Сай з першого поверху. – Гадаю, я знайшов ще одну підказку. Перезирнувшись, дівчатка кинулися сходами вниз. – Де? – гукнула Ісла. – Ти де? – Тут. Марлі з Іслою прослідували за голосом у вітальню і побачили замисленого Сая, що схилився над грою …
– Агов? – гукнула Ісла. – Тут хтось є? Один за одним друзі увійшли до будинку. – Думаю, ми тут самі, – сказала Марлі, зачиняючи за собою двері. Праворуч від них була вітальня. Через широкі червоні оксамитові завіси, що закривали вікна, кімната здавалася темною і похмурою. Ліворуч виднілись сходи на другий поверх. Довгий коридор перед …
– Чого ви хочете? – спитала мама Марлі, відкинувшись на спинку стільця за робочим столом, не відводячи погляду від доньки та її друзів. – Ні, ні і ще раз ні. Ви не ходитимете до будинку містера Самерлінга самі. Марлі не здивувалась. – Але він так хотів. Бачиш? – показала вона мамі листа, що дала їм …
Офіс міс Лавлейс містився в невеликому цегляному будиночку в центрі Сендфорда. На невеликій вивісці над дверима значилось: «Стелла Лавлейс, адвокатка». Коли Марлі з Іслою та Саєм зайшли всередину, їх привітала жінка з рецепції. – Чи можемо ми побачитися з міс Лавлейс? – чемно спитала Марлі. – Пробачте, але пані Лавлейс зараз зайнята, – відповіла жінка, …
– Саю, ти серйозно? – перепитала Марлі, борючись із бажанням манірно закотити очі. – Невидиме чорнило? – Чому ти думаєш, що в коробці залишились якісь повідомлення? – спитала Ісла, поправивши обруч. – Не знаю, – відповів Сай, відводячи погляд. – Але ж знайшов не знайшов, а помацати можна, чи не так? – проказав хлопчик, починаючи …
– Марлі Дівер, тобі лист! – прокричав Нік, старший брат, поклавши блакитний конверт з ім’ям сестри на кухонний стіл. Марлі й досі як слід не прокинулась. Позіхнувши, вона потерла під окулярами око без оклюдера. І хоча їй уже майже дев’ять років, вона й досі була змушена закривати одне око, щоб тренувати хворе: воно повинно працювати …