…погляд з боку
Чап-Чап страшенно засмутилася, коли зрозуміла, що ми знову йдемо з дому не пообідавши, й вона змусила нас покласти в кишені кілька шматків пирога, щоб з’їсти їх по дорозі. Коли ми дісталися до Суду Паддлбі (він був прямо поруч із в’язницею), то побачили, що навколо будівлі зібрався великий натовп. Це був якраз тиждень засідань виїзного суду, …
Коли ми зайшли в будинок, перше запитання, яке Лікар поставив Чап-Чап ще у вестибюлі, було: – Джип уже вдома? – Ні, – відповіла Чап-Чап, – я його не бачила. – Будь ласка, негайно повідом мене, щойно він з’явиться, – попросив Лікар, вішаючи свого капелюха. – Обов’язково повідомлю, – запевнила Чап-Чап. – Не затримуйтесь довго із …
Відлюдник був нашим старим другом, як я вже вам казав. Це була надзвичайно своєрідна особа. Він жив далеко на болотах-маршах у невеличкій халупі в повній самотині, якщо не зважати на його плямистого бульдога. Ніхто не знав, звідки він з’явився і навіть яке в нього прізвище. Люди називали його просто Люк Відлюдник. Він ніколи не ходив …
Починаючи з того часу ставлення до мене в місті дуже змінилося. Я більше не був сином бідного шевця. Я високо задирав носа, коли йшов по Хай-стрит, а Джип підтюпцем біг поряд зі мною. І снобські хлопчаки, що раніше зневажали мене, бо я не був достатньо багатим, аби ходити до школи, тепер показували на мене пальцем …
Коли настав вечір четверга, у нас удома всі були страшенно збуджені. Мама напередодні запитала мене, які улюблені страви Лікаря, а я їй перелічив: свинячі реберця, нарізаний скибочками буряк, грінки, креветки і домашній пиріг на патоці. А ввечері наступного дня вона виставила все це на стіл для гостя і тепер метушилася, бігаючи по всьому дому й …
Схоже, що після того, як відлетіла Полінезія, Чі-Чі як ніколи сильно засумував за Лікарем і маленьким будиночком у Паддлбі. Нарешті він твердо вирішив, що хоч правдою, хоч неправдою подасться услід за нею. Й одного дня, спустившись на берег, Чі-Чі побачив багато людей, які піднімалися на корабель, що вирушав до Англії. Він теж спробував. Але люди …
Наступного дня після чаю я сидів на мурі Лікаревого саду і балакав із Чап-Чап. Я вже стільки навчився від Полінезії, що міг розмовляти з більшістю птахів і з деякими звірами без особливих труднощів. Чап-Чап була дуже милою старою птицею, яка ставилася до мене по-материнськи. Хоча вона й близько не була такою розумною й цікавою, як …
Лікар підвів погляд і побачив нас на порозі кімнати. – О, Стаббінсе, – мовив він, – ти хотів зі мною поговорити? Заходь, сідай на стілець. – Лікарю, – видавив я з себе, – я хочу стати натуралістом, як ви, коли виросту. – Та що ти кажеш! Ти диви! – пробурмотів Лікар. – Добре! Дуже приємно! …
Що ж, після цього було зовсім небагато днів, коли б я не приходив побачити своїх нових друзів, у цьому можете бути певні. Насправді я бував у цьому будинкові практично кожен день із ранку до вечора. Так що одного дня моя мама запитала мене жартома, чому це я ще не перетягнув туди своє ліжко і не …
Я не міг би й подумати, що в саду могло залишитися ще щось, чого б ми ще не оглянули. Але Лікар узяв мене за лікоть і повів униз по маленькій вузенькій стежці. Після численних поворотів, і згинів, і закрутів ми опинилися перед маленькими дверима у високому кам’яному мурі. Лікар поштовхом відчинив їх. Усередині був іще …