…погляд з боку
Двері зачинилися з жахливим скрипом, і Куба запишися сам. Перше, що він зауважив у темряві, було заґратоване віконце, крізь яке виднівся клаптик темно-синього неба і кілька зірок. Збігло трохи часу, поки він призвичаївся до мороку і з’ясував, що перебуває в захаращеній комірчині, яка просмерділася мотлохом і мишами. Обережно простягнув лапу і натрапив на затхлий мішок, …
Вечір був теплий і погідний. Небо аж вгиналося від зірок, а в хлібах безтурботно сюрчали коники. Довкола не було ні душі, тільки розколошкані верби, що позначали дорогу з Містечка до Березового гаю, були схожі на відьом, які підстерігали непрошених гостей. Саме біля однієї з цих верб зупинився пан Носик, повернувся обличчям у бік Містечка і …
Уже з тиждень містечковий листоноша чи не щодня зупинявся перед будинком пана Носика і витягав з пузатої торби білі й блакитні конверти. Численні друзі старенького детектива і його пса Куби, які вже встигли придбати «Портрети незвичайних псів», поспішали надіслати їм привітання і побажання. Пан Амвросій так звик до цих виявів симпатії, що, коли в середу …
Куба – найдивовижніший із псів – лежав у затінку яблуні і мріяв про велику жирну кістку по яку саме подався до міста його господар і друг – детектив Амвросій Носик. – Очікування на велику жирну кістку – найприємніше з усіх очікувань, – пробурмотів пес собі під носа, ласо облизуючись[1]. Завдяки цьому радісному очікуванню й весні, …
Після всіх пригод, ми нарешті пристали до твердої землі. Я першим скочив на берег, де на мене наскочив ведмідь. Усі на кораблі витріщили очі – мовляв, як я виплутаюся із цієї халепи? Та в барона Мюнхаузена знайдеться і на це рада! – Доброго дня, друзяко, – посміхнувшись од вуха до вуха, сказав і я так …
Бралося вже під вечір, коли ми вертали додому (щоправда, не всі – багатьом припав до смаку їстівний острів!). Небавом ми угледіли на обрії землю й стрілою помчали до неї, а вона… до нас. Йой! Та це ж не земля, а велетенська риба! Ну, ми тоді, звісно, ноги в руки та тікати, одначе хижа рибина вже …
Після пригоди на Місяці я пристав до товариства голландців. Це було навзаєм приємне знайомство, і ось чому. – Куди це ви прямуєте? – спитав я голландців. – Та галасвіта, на пошуки пригод! – Тоді мені з вами! Спершу мандрівка минала добре. Коли враз потемніло і налетів страшенний шторм. Почалася хитавиця, блискавки так і ганялися одна …
Якось я вирушив відкривати Південний полюс. Не забиватиму вам голову тим, що траплялося мені дорогою. Хоча декого це і приголомшило б, одначе я чимало попобачив по світу, тож мене важко здивувати. – А як же летючі люди? – спитаєте ви. – Пхе, теж мені дивовижа! Це могло б справити неабияке враження на сиднів і лежнів, …
Одного разу я подався до Індії, прихопивши свого найкращого мисливського пса. Ми перебували ще за триста миль від берега, коли собака почав вистрибувати й радісно гавкати, а відтак зробив стійку, ніби унюшив куріпок. Я вмить усім доповів, що неподалік дичина, але мої слова викликали… найщиріший гучний регіт. Капітан судна взагалі узяв мене на кпини – …
Вдячні англійці запросили мене трохи пожити в Англії, і, ясна річ, я не відмовився. Одного дня я гуляв вуличками Лондона і знічев’я рахував ґав. Того року стояла неймовірна спека – неначе сонце одужало після тривалої хвороби. Я геть змучився на осонні. А вітер ані шелесне! Страшенно втомлений, я вже не йшов, а дибуляв уздовж річки. …