…погляд з боку
Відлюдник був нашим старим другом, як я вже вам казав. Це була надзвичайно своєрідна особа. Він жив далеко на болотах-маршах у невеличкій халупі в повній самотині, якщо не зважати на його плямистого бульдога. Ніхто не знав, звідки він з’явився і навіть яке в нього прізвище. Люди називали його просто Люк Відлюдник. Він ніколи не ходив …
Починаючи з того часу ставлення до мене в місті дуже змінилося. Я більше не був сином бідного шевця. Я високо задирав носа, коли йшов по Хай-стрит, а Джип підтюпцем біг поряд зі мною. І снобські хлопчаки, що раніше зневажали мене, бо я не був достатньо багатим, аби ходити до школи, тепер показували на мене пальцем …
Коли настав вечір четверга, у нас удома всі були страшенно збуджені. Мама напередодні запитала мене, які улюблені страви Лікаря, а я їй перелічив: свинячі реберця, нарізаний скибочками буряк, грінки, креветки і домашній пиріг на патоці. А ввечері наступного дня вона виставила все це на стіл для гостя і тепер метушилася, бігаючи по всьому дому й …
Схоже, що після того, як відлетіла Полінезія, Чі-Чі як ніколи сильно засумував за Лікарем і маленьким будиночком у Паддлбі. Нарешті він твердо вирішив, що хоч правдою, хоч неправдою подасться услід за нею. Й одного дня, спустившись на берег, Чі-Чі побачив багато людей, які піднімалися на корабель, що вирушав до Англії. Він теж спробував. Але люди …
Наступного дня після чаю я сидів на мурі Лікаревого саду і балакав із Чап-Чап. Я вже стільки навчився від Полінезії, що міг розмовляти з більшістю птахів і з деякими звірами без особливих труднощів. Чап-Чап була дуже милою старою птицею, яка ставилася до мене по-материнськи. Хоча вона й близько не була такою розумною й цікавою, як …
Лікар підвів погляд і побачив нас на порозі кімнати. – О, Стаббінсе, – мовив він, – ти хотів зі мною поговорити? Заходь, сідай на стілець. – Лікарю, – видавив я з себе, – я хочу стати натуралістом, як ви, коли виросту. – Та що ти кажеш! Ти диви! – пробурмотів Лікар. – Добре! Дуже приємно! …
Що ж, після цього було зовсім небагато днів, коли б я не приходив побачити своїх нових друзів, у цьому можете бути певні. Насправді я бував у цьому будинкові практично кожен день із ранку до вечора. Так що одного дня моя мама запитала мене жартома, чому це я ще не перетягнув туди своє ліжко і не …
Я не міг би й подумати, що в саду могло залишитися ще щось, чого б ми ще не оглянули. Але Лікар узяв мене за лікоть і повів униз по маленькій вузенькій стежці. Після численних поворотів, і згинів, і закрутів ми опинилися перед маленькими дверима у високому кам’яному мурі. Лікар поштовхом відчинив їх. Усередині був іще …
Коли сніданок було закінчено, Лікар вивів мене з будинку, щоб показати сад. Ну що ж, якщо будинок був цікавим, то сад – цікавішим у сто разів. З усіх садів, які я тільки бачив, цей був найпрекраснішим і найзахопливішим. Спочатку ти не усвідомлюєш, наскільки він великий. Здається, ти ніколи так і не дістанешся до його краю. …
Саме в цю мить до приміщення увійшла Полінезія і щось повідомила Лікареві пташиною мовою. Звісно, я не зрозумів, про що йдеться. А Лікар негайно відклав свого ножа й виделку й вийшов із кімнати. – Я тобі скажу, це просто страшенна ганьба, – не втрималася папуга, щойно Лікар зачинив за собою двері. – Не встиг він …