…погляд з боку
Богдан щойно пройшов наступний рівень гри в кульки. Задоволено потягнувся в кріслі. «Гм, – подумав він. – Щось тут підозріло тихо… Де поділися діти?» Він перевірив у спальні своїх батьків і у ванній. Нікого. Зазирнув у велику кімнату. Дітей – ані сліду, тільки дорослі! – Ймовірно, вони сховалися у вігвамі[1] Домініка, – вирішив Богдан. Але …
– Гаразд. Тепер моє завдання! – нетерпляче вигукнула Клара. – Ти хочеш залишити це отак? – Домінік обвів поглядом брудну кухню. – Зараз не час прибирання. Зараз ми граємо, – дівчинка квапливо розгорнула свій папірець. Лиш повня з-за хмари – збуваються чари, В химерної маски потуга із казки! Ось завдання: Перетвори шовкову краватку на пов’язку …
– Це страшенна дурість, – торочив Домінік, пробираючись із дівчатами на кухню. Він знову глянув у свою записку. Лиш повня з-за хмари – збуваються чари, У чані похмура клекоче мікстура! Ось завдання: Змішайте борошно, воду й зелений барвник. Так утвориться магічний слиз! – Гаразд, а де у вас борошно? – роззирнулася Марта. – Мені здається, …
Діти втекли в спальню батьків. Вони, наче за командою, розправили зібгані аркуші, і тоді Домінік увімкнув лампу. – Ну, читай! – підбадьорив він Марту. Дівчинка розгорнула аркуш і прочитала: Ось заклинання: Лиш повня з-за хмари – збуваються чари, Хай зорі сяйливі політ твій окрилять! – Що це? – скривився Домінік. – Зачекай-но! Тут є ще …
– Тож у що ми граємо? – Марта, Клара й Домінік оточили Богдана. – Пограйте в слова чи щось таке, – буркнув хлопець. Ударив по клавіатурі комп’ютера і з тихим: «Так!» збив цілий ряд зелених кульок. – Ми нещодавно грали в слова, – мовив Домінік. – Це нудно. – Тоді я не знаю. Побігайте собі, …
Був вечір. Зазвичай о цій порі батьки сидять на дивані та переглядають новини. Але цього разу вони не сиділи перед телевізором, а просто виставили на стіл піраміду із коробок. Домінік добре знав, що це означає. Передбачався вечір ігор. За мить мама й тато виймуть із коробок барвисті дошки, картки, кубики, фішки, жетони, фальшиві гроші. І …
Пан Барило повернувся! Цей дух, напевне, був страшенним упертюхом, адже мав нахабство повернутися навіть після побиття подушками! Павлусь і Доротка скрикнули та знову сховалися під ковдрою. У Ганюсі підломилися ноги. Але оскільки вона стояла коло дверей, то придивилася до пана Барила уважніше. «Насправді, це трохи дивний привид», – подумала вона. Вона глянула на вікно, із …
– О ні! То знову пан Барило! – запищали перелякані діти, миттю ховаючись під ковдру. – Що робитимемо? – спитала Доротка. Вона трусилася, немов желе. – Маємо самі розібратися із цим привидом! – мужньо відповіла Ганюся. Вона сміливо визирнула з-під ковдри й кинула хоробрий погляд на двері. Там пан Барило і досі заходився у своєму …
Раптом двері, в яких танцював привид, відчинилися. Привид миттєво зник, натомість з’явилися Ганюсині батьки. Із сусідніх кімнат повиходили дядько Збишек, тітка Агата й бабуня в довгій нічній сорочці. – Що сталося? Що це був за жахливий шум? – схвильовано запитували всі. Звісно, вони думали, що це діти щось утнули. Але не цього разу. – Це …
Нарешті настав час укладатися спати. Дівчата лежали у великому ліжку, вкриті пуховою ковдрою. Павлусь – поруч із ними на розкладному дивані, з-під білих вишитих простирадл стирчав лише ніс хлопчика. Сріблясте місячне світло просочувалося крізь муслінові[1] штори й трохи розвіювало темряву. У кутку кімнати стояв великий годинник із позолоченим круглим маятником і гирями на ланцюжках. Годинник …