…погляд з боку
Птахи і риби жваво перегукувалися. Кожен радів, що всі залишилися живі-здорові, а головне, що жах океанських глибин більше ніколи не лякатиме ані їх, ані їхніх дітей. – Додому! Повертаємось додому! – воркотіли, гарчали, цвірінькали, скрекотали, гуділи вони. – А я вас сфотографую, – заметушився капітан Хвалько-Теревенько. – Зроблю для газети фоторепортаж під назвою «Як кальмар …
– Як це, «зупиніться»? – обурився тато Кит. – Цю потвору треба знищити, щоб не лякала більше дітей та слабких істот! – Подивись, він увесь зранений! – не вгавав Тимко. – Справді, може, ви залишите йому життя? – погодився із китеням м’якодухий Корабель. – Чого гада жаліти? – загарячкував Морський Коник. – Він мене ледь …
На жаль, тікаючи від Архітеутиса, Ластівка полетіла в бік рифів – саме туди, куди зараз пливли Рипучий Корабель із капітаном Хвальком-Теревеньком та їхній нерозлучний супутник – китеня Тимко. Схвильований капітан бігав із корми на ніс Корабля, раз у раз дивився в дальноглядну трубу й примовляв: – Нікого не видно, нічого не чути! Хутчіше воруши вітрилами, …
Ластівка кружляла й кружляла над здоровлючим кальмаром і намагалася придумати, як відвести від друзів небезпеку. «Якщо я попрямую до них, Архітеутис поженеться за мною і зітнеться з Кораблем, – міркувала Ластівка. – Тож робити цього не можна. На крики ніхто уваги не звертає. От якби повз мене пролітав якийсь птах! Я б попросила його здійняти …
Чимдуж помчала швидкокрила Ластівка до друзів – попередити про смертельну небезпеку. – Що ж це робиться? – напружуючи останні сили, твердила вона. – Виходить, правий був Рипучий Корабель, коли розповідав про цього злодія – Архітеутиса. А я ж над ним насміхалася… Ластівка зробила ще декілька змахів і озирнулася. – Вдалося мені втекти чи не вдалося? …
На палубі Рипучого Корабля чувся радісний гомін. Ластівка запевняла, що її домівка осьдечки, безкозиркою докинути, тому вона зараз зніметься й полине, куди серце веде, діточок обійме, а потім повернеться, щоб запросити друзів у гості. – А пригощати вас будемо юшкою з ластівчиних гнізд, – цвірінькала Ластівка. – Це такий делікатес[1]! У Китаї його здавна полюбляють, …
У той самий час, коли кальмар вирушив на полювання за зірками, тато Манту важно слухав доповідь розвідника. – «…а потім підхопилися, і наввипередки, одна за одною, одна за одною та понад дном і прямісінько на захід дременули», – саме так він стверджує, – закінчив розвідник і поставив перед Мантом нещасного Морського Коника. Гривастий Коник, схарапуджений …
Опустившись на дно, кальмар відчув, що страшенно втомився. Звісно, гонитва за океанським лайнером, а потім за китеням Тимком, та ще коли від голоду живіт до хребта присох, дуже його виснажили. Тож він знайшов велику купу піску, вкриту м’якенькою морською травичкою, зручно на ній вмостився і захропів. Прокинувся Архітеутис із відчуттям такого пекучого голоду, що був …
Діставшись дна, манти з Морською Зірочкою на чолі розгорнули свій загін клином і рушили на ворога. Головним своїм завданням вони вважали закликати ненажер до порядку, а, якщо вони не слухатимуть, то налякати їх і розігнати. – Ви їх не чіпайте, – провела роз’яснювальну роботу Зірочка. – Бо одну порвете, а з неї дві нові виростуть[1]. …
Баклан летів поволі, намагаючись не розтрясти свій напханий таранькою шлунок. Насправді йому зараз більше хотілося спати, аніж шукати якесь миршаве китеня, яке й шукати не треба, а тільки трішечки почекати, коли воно саме з’явиться. – Дуже-бо в мене хазяїн нетерплячий, – сумно розмірковував Баклан. – Невже не можна було хоч півгодинки почекати, поки я не …