…погляд з боку
Вітерець кружляв навколо Рипучого Корабля. Малий був задоволений, що нарешті все владналося: і вітрила тріпочуть, і на палубі прохолодно, і вода біля Корабля здіймається маленькими пухнастими бурунчиками, схожими на ягнят. Навіть Морська Зірочка не плаче, а на чолі рішучих мант рятує корали від несподіваної навали. – Знаєш, – сказав Вітерець, грайливо постукуючи Корабель по бортах, …
Побачивши заплакану Зірочку, капітан Хвалько-Теревенько схопився за голову. – Кавр і кажу[1]! Бодай їх завело в безодню, тих негідників, які нашу дівчинку образили! Кажи, дитино, хто тобі лихо скоїв? – Навала! – скрикнула Зірочка. – Зупиніть, благаю! – Заспокойся, голубко, – цвірінькнула Морська Ластівка. – Розкажи, будь ласка, з самого початку і в усіх подробицях, …
На гладенькій поверхні води почали збиратися брижі. Брижі густішали, вкривалися сивою піною й перетворювались на широкі хвилі, що бігли за небокрай одноманітною чергою. Вітерець, який ніяк не міг зрушити з місця Рипучий Корабель, нарешті привів свого брата Пасата. – Друз-зі! Друз-з-зі! – кликав він. – Я повернувся! – Поспіш-шайте! Скоріш-ше здіймайте вітрила! – вторував йому …
Архітеутис, це лихе кровожерне чудовисько зазнало ганебної поразки: ані потрощити океанський лайнер, ані з’їсти чи, бодай, налякати людей, які на ньому пливли, йому не вдалося. Тож монстр вирішив більше ніколи не чіпатися до небезпечних машинерій, а вдовольнятися тільки маленькими човниками й океанськими мешканцями: тунцями, ставридами, марлінами, дельфінами… Але найкращим делікатесом ненажера вважав м’ясце молоденького китеняти. …
На стіні каюти океанського лайнера висів звичайнісінький плазмовий телевізор. Мати з сином, які тут мешкали, забули його вимкнути та пішли на сніданок. (Допитливий хлопчик до останньої миті дивився науково-пізнавальний фільм про динозаврів). Забутий прилад старанно працював. На екрані змінювались кадри, демонструючи все страхітливіших і страхітливіших тварюк: диплодоків, стегозаврів, алозаврів, брахіозаврів… Кальмар притиснувся до боку судна, …
– І де той пустун Вітерець запропав? – гойдаючись у гамаку, ліниво промовив капітан Хвалько-Теревенько. – Обіцяв братів привести, та й сам зник. Повітря, хоч ножем ріж. Так ми довгенько ще звідси не виберемось. Тільки й лишається, що спати, як он та мала, – і капітан вказав на Морську Ластівку, яка солодко дрімала, сховавши голову …
Кальмар і незчувся, як Баклан стрімко помчав кудись на захід від острівця. Навздогін йому кинувся Альбатрос, а трохи спантеличений від такої моторності Архітеутис плив, тримаючи курс на білий Альбатросів хвіст. «Спочатку розтрощу рятувальні човники на кормі, – міркував монстр. – А потім покажуся морякам у всій красі. Нехай подивляться і злякаються, адже більше за мене …
Голод так допік Архітеутису, що він вирішив негайно піднятися на поверхню й суворо наказати Альбатросові з Бакланом знайти йому обід. Бажано човник з моряками або, краще, великий-великий корабель. Не вагаючись, кальмар зробив, як задумав. Біля острівця, що став місцем зустрічі змовників, ненажера почув голосний лемент. Сварилися приятелі – Альбатрос і Баклан. – Віддай гамбургер! – …
Китеняті подобалось плавати на глибині, адже там так гарно і затишно! Густі водорості сплітаються в химерні візерунки, поміж них здіймаються скелі, поточені численними нірками маленьких істот. Де-не-де лежать старі кораблі, що зазнали кораблетрощі. Навкруг них блищать розкидані золоті монети, а діаманти і смарагди виграють маленькими веселками, коли їх торкається щонайменший промінчик сонця. Спостерігаючи за цими …
Кальмар нервував, бо відчував наближення голоду. Голод же міг допікати Архітеутису так, що шлунок завертався величезною швайкою, яка штрикала аж у голову і штовхала на різні лихі вчинки. Через це велетень не раз ковтав своїх найкращих помічників, наче пігулки, а тоді знову і знову був змушений шукати собі виказчиків та підлабузників. Ось і зараз, знесилений …