…погляд з боку
– Отже, пошук хатинки і є нашою першою загадкою, – мовив Сай, потираючи руки. – А смужка паперу – наша перша підказка, – зауважила Марлі. Ісла роздивлялася мапу. – Бачу Хибну Стежку, – сказала вона, закинувши волосся за плечі. – Але ніякої Кролячої Стежки. – Що ж, знайдімо спочатку Хибну Стежку, – запропонувала Стелла. – …
– Тоді чому він був у бардачку? – спитала Марлі. – Гарне запитання, – відгукнувся Сай. Він вийшов із квадроцикла, грюкнувши за собою дверцятами. – Що ще є в бардачку? – спитала Ісла. Сай потягнувся назад через вікно та знову відчинив бардачок. – Мапа, – сказав він, витягаючи речі. – І ця дивна смужка паперу. …
– Що це? – підійшла до Марлі Ісла. – Щось на кшталт палиці, – промовила Марлі, сама досі здивована. – Так, але для чого вона? – спитала Ісла. Марлі знизала плечима. – Капітан не пояснив. Сказав лише, що вона нам знадобиться. – Дівчатка, ходімо! – помахала їм міс Лавлейс із берега. Сай був уже на …
– Стежте за китами! – крикнув капітан Джо з рубки човна. – Можливо, вам пощастить побачити одного. – Справді?! – вигукнула Марлі Дівер. І разом із друзями – Іслою Томсон і Саєм Гуптою – кинулася до борту. З води, наче гігантські черепахи, зусібіч височіли вкриті вічнозеленою рослинністю острови. Вітер тріпав їхнє волосся. Марлі примружилась, але …
Діти помчали сходами нагору. Вони швидко відтягнули картину і відімкнули двері. Узявшись за руки, друзі попрямували ще вище. – Ого, вау! – здивувалась Марлі, коли вони увійшли до маленької квадратної кімнати з великими вікнами. Це була баштова кімната! – Це вона, – промовила Ісла, підійшовши до вікна. – Таємна кімната, що виходить вікнами на місто. …
– Що це було? – спитала Ісла, хапаючи себе за волосся. Знову пролунав дзвін розбитого скла, а потім почулись важкі кроки. – Ми не самі, – прошепотіла Марлі. – Швидше, повернімо все на місце. Дівчинка зачинила двері, а Ісла з Саєм допомогли закрити все картиною. – Ну де ви, діти? Я знаю, що ви тут, …
– А може, й зможемо, – промовив Сай. – Тримай-но. Він вручив ліхтарик Марлі, потім засунув руку в кишеню і витягнув звідти ключ, що вони здобули зі словника. Вставив його в замок і повернув. Коли двері відчинились, хлопчик вигукнув: «Вуаля!» – Ну тоді добре, – задоволено сказала Марлі. Нарешті хоч щось пішло так, як було …
– Звідси має бути вихід, – сказала Марлі, озираючись довкола. Але в темряві майже нічого не було видно. – Посвіти ліхтариком, Саю. – Я вже робив це. І не раз. Повірте, – втомлено сказав Сай, але все ж посвітив ліхтариком довкола. Марлі схрестила руки на грудях. – Містер Самерлінг мешкав один, – нагадала вона всім. …
– Дивно, – сказала Марлі, не зводячи погляду з каміна. Ісла знову його вимкнула. Але той знову загорівся сам собою. А потім заблимав. Блим-блим-блим! Блим!.. Блим!.. Блим!.. Блим-блим-блим! – Ц-це привид? – затинаючись, спитала Ісла. Один охороняє вхід, а інший зберігає ключ. «У будинку містера Самерлінга і справді мешкають привиди? – здивовано подумала Марлі. – …
Діти застигли. – Хто це? – спитала Марлі, стискаючи поруччя. Хай хто б це був, у двері задзвонили знову. Потім постукали. – Відповідати будемо? – спитав Сай. – Спочатку подивімося, хто там, – запропонувала Ісла. Діти тихенько підкралися до дверей. Марлі трохи зсунула оклюдер із лінзи окулярів. На неї зиркнули злі зелені очі. – Це …